Демократія від меншості

Демократія від меншості
За останні два місяці в кількох європейських країнах попри несприятливі умови – літні відпустки й карантинні обмеження через пандемію коронавірусу – відбулися акти “всенародного волевиявлення”: парламентські вибори в Сербії, Хорватії та Північній Чорногорії і президентські – у Польщі. Чи конче було проводити голосування за таких обставин? Так, бо цього вимагають закони демократії.

Вибори, як кажуть, – це свято демократії, а демократія, як відомо, – влада народу, диктатура більшості. Це теоретично. Натомість практика останніх європейських виборів показала дещо інше. Офіційно всі ці голосування пройшли за правилами та нормами демократії, а в результаті волевиявлення у всіх випадках при владі залишилися фактично ті самі, що й були. Президент Сербії Александар Вучич назвав результати виборів тріумфом: рекордні два мільйони сербів довірили владу Прогресивній партії, яку він очолює. Глава уряду Хорватії Андрей Пленкович заявив про впевнену перемогу його Хорватської демократичної партії (ХДП), а це мало б означати, щохорвати позитивно оцінили його попередню каденцію. Експрем’єр і голова Соціал-демократичної партії Північної Македонії Зоран Заєв вважає, що, віддавши його політичній силі найбільшу кількість голосів, македонці підтримали незмінність курсу на євроінтеграцію, який він реалізовував. Повторна перемога президента Польщі Анджея Дуди означає, на його думку, що поляки підтвердили свою прихильність націонал-консервативним цінностям, а тому – й політиці президента та правлячої партії Право і справедливість.

Але мета цієї статті – не підтверджувати чи спростовувати заяви переможців згаданих виборів, а звернути увагу на тенденції розвитку європейської (і не тільки) демократії. Тут варто докладніше розглянути, які ж саме серби й хорвати, македонці та поляки довірили й оцінили, підтримали й підтвердили. Два мільйони сербів, які підтримали партію Вучича, – це приблизно третина всіх тих, хто має право голосу, а “тріумфальний” ефект став можливим, зокрема, тому, що в голосуванні взяла участь приблизно половина виборців. Перемогу ХДП Пленковича в майже 4-мільйонній Хорватії забезпечила 621 тис. голосів при явці 46,9%. У Північній Македонії, де право волевиявлення мають 1,8 млн осіб, на голосування прийшло приблизно 51% виборців, з яких трохи більше 36% проголосували за партію Заєва. У доволі драматичному за своєю напругою другому турі президентських виборів у Польщі явка була доволі високою – приблизно 68%, а перемогу Анджею Дуді забезпечив 51% голосів.

Однак якщо “цифри перемоги” порівняти з кількістю всіх виборців у всіх наведених прикладах, виходить, що на виборах перемогла меншість, від імені якої наступні кілька років зможе керувати влада у цих чотирьох країнах. І тут виникає запитання: що це за тип демократії? Коли “владу народу” обирає меншість, коли незадоволена рішеннями влади більшість (громадян загалом чи з правом голосу – зокрема) може сказати, що за цю владу не голосувала.

Зрештою, ця тенденція не нова й не унікальна для згаданих країн. Вона стосується виборів у більшості держав так званої західної цивілізації, а також у тих країнах, що намагаються йти в її начебто демократичному фарватері. Але від цього та тенденція не стає менш небезпечною, особливо для держав слабких, бідних та квазідемократичних, бо, по-перше, вона спотворює справжній образ громадської думки. Організатори й бенефіціари “свята демократії” зазвичай списують неявку на несвідомість і безвідповідальність частини виборців. Про принципову позицію не-голосування і її причини, як-от вияв незадоволення справами в країні чи конфігурацією політичного класу, якось не дуже говорять. По-друге, внаслідок такої демократії від імені меншості більшість громадян де-факто не має свого представництва у владі.

Отже, той різновид демократії, що базується на “диктатурі меншості” – чи тієї, яка хоче змін, чи тієї, яка змін не хоче, – завжди є непевним для влади, неприйнятним для громадян і небезпечним для держави. Хоч би й тому, що позбавлена свого представництва у владі більшість береться вирішувати свої проблеми на власний розсуд. І першими наслідки демократії від меншості відчувають на собі державний бюджет, ринок праці й обороноздатність кволих і нестабільних країн. Коли ці наслідки стануть руйнівними, ніхто не буде рятувати «демократію від меншості».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Маска майбутнього Страх наш насущний