By Поява національного Пантеону, репрезентованого державою, може відіграти суттєву роль у формуванні колективних уявлень про минуле. Такий Пантеон стає компонентом, що цементує національну ідентичність, політично мобілізує громадян, унеможливлює розкол суспільства на антагоністичних “своїх” і “чужих”.
ЗМІ та Інтернет як інструмент формування колективної пам’яті
Ефективним засобом формування колективної історичної пам’яті є висвітлення життя та діяльності видатних українців через ЗМІ. Актуальним, цікавим і малозатратним є створення віртуального Пантеону у мережі Інтернет. На сьогодні вже існує декілька версій переліків визначних українців, укладених громадськими організаціями. Зокрема Організація Українських Націоналістів та Українська Головна Визвольна Рада вже репрезентували “Пантеон Слави Українського Народу – поіменний Мартиролог національних героїв України”, де зібрали понад 20 000 осіб: керівників, рядових учасників, симпатиків УПА та збройного підпілля ОУН, які полягли в боротьбі за незалежність і свободу у 1939-60 рр. Подібний проект “Наші герої” розробляє ВГО “Пласт”. Його мета –відновлення та збереження героїчних сторінок нашої історії та створення пантеону українських звитяжців.
На телебаченні час від часу транслюють просвітницькі програми історичного спрямування (зокрема “Собор на крові”, “Нескорена і легендарна”), але здебільшого лише приурочені певним ювілеям й у незручний час – пізно ввечері чи вночі. Цикл про визначних українських історичних постатей транслює канал “Культура”, та, на жаль, він не надто популярний. За результатами проекту каналу Інтер “Великі українці” створено документальні фільми про лідерів першої десятки опитування.
Важливою формою організації Пантеону є і видання відповідних книг та альбомів, створення їх електронних версій, що мали б поширюватися серед населення та бути фінансово доступними. Не менш ефективною у творенні національного Пантеону є виставково-експозиційна робота. Так, влітку 2015 року в Києві в Українському домі відкрилась славнозвісна виставка “Видатні українці у світі”. Про декого із них уже створені художні та документальні фільми, зокрема про Соломію Крушельницьку, княгиню Ольгу, князя Ярослава Мудрого, Романа Шухевича, митрополита Андрія Шептицького. Та для створення уявлення про національний Пантеон цього недостатньо, тож варто зняти кінострічки про значно ширше коло співвітчизників.
Національні меморіали: світовий досвід…
Важливим засобом формування Пантеону героїв нації є меморіали і пам’ятки, присвячені таким діячам. Заснування сакральних місць національної пам’яті – поширена практика за кордоном. Такі пантеони активно використовуються державними органами у комемораційних заходах. По усьому світу подібні меморіали одні з найпопулярніших туристичних місць.
Серед найбільш відомих – Римський Пантеон, зведений близько двох тисяч років. Це місце поховання 12-ти визначних італійців, переважно митців XVІ ст.: художників Рафаеля, Таддео Цуккарі, Аннібале Караччі, Джованні да Удіне, Періно дель Вага; скульптора Фламініо Вакка; архітекторів Бальдазаре Перуці та Джакомо да Віньйола; композитора і скрипаля XVІІ ст. Кореллі; а також трьох монарших осіб – королів Віктора Емануїла ІІ і Умберто І, та дружини останнього Маргарити Савойської. “Храмом італійської слави” називають базиліку Санта-Кроче в Флоренції. За півтисячі років у ній поховали близько 300 знаменитих флорентійців, зокрема: Галілея, Мікеланджело, Россіні та Макіавеллі.
У США сакральним є Національний меморіал Гора Рашмор, розташований в Південній Дакоті. У гірській породі висічені величезні 18-метрові обличчя чотирьох президентів США: Авраама Лінкольна, Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона і Теодора Рузвельта. Ширина пам’ятника – 122 метри.
Королівським некрополем Франції стало Абатство Сен-Дені у передмісті Парижа. Тут поховано 25 французьких королів, 10 королев і 84 принци й принцеси. У Соборі святої Женев’єви, збудованому в XVІII столітті у Парижі, знаходиться усипальня, де спочили і полководці періоду наполеонівських військ (Жан Лан і Лазар Карно), і вчені (П’єр і Марія Кюрі, Поль Ланжевен, Луї Брайль), і письменники (В. Гюго, Е. Золь, О. Дюма-старший). Військовий некрополь Франції – паризький Дім інвалідів, куди перенесли прах Наполеона та поховали його братів Жозефа і Жерома, а також сина – Наполеона II Бонапарта.
У Варшаві й Кракові розташувались дві найбільші усипальні видатних поляків. В Краківському пантеоні спочивають представники королівських династій. Тут же у квітні 2010 року урочисто поховали президента Польщі Леха Качинського та його дружину.
У Великобританії головним місцем пам’яті визнано Собор Святого Петра у Вестмінстері, більш відомий як Вестмінстерське абатство, споруджене понад тисячу років тому. Тут поховані королі Едуард ІIІ і Річард IІ, учитель Ньютона Ісаак Барроу, драматург Роберт Браунінг, письменник Чарлз Діккенс та чимало інших визначних британців.
… і українські реалії
З огляду на колоніальний статус, віки бездержавності та військові навали, Національний Пантеон в Україні поки що відсутній. Хоча й існують своєрідні регіональні пантеони пам’яті, як от 33-я дільниця Байкового кладовища, Лук’янівський цвинтар в Києві, Аскольдова могила, збірний пантеон Героїв УПА поблизу с. Гурби Здолбунівського району, Личаківський цвинтар Львова, тощо. На останньому за ініціативою місцевої влади створили Поле почесних поховань.
Чимало відомих українців знайшли вічний спочинок за кордоном. Так поховання гетьманів П. Дорошенка і П. Калнишевського знаходяться в Росії. Могила полковника Є. Коновальця розташована на кладовищі Кроосвяйк у Роттердамі (Нідерланди). Могила Голови Директорії та Головного отамана армії УНР С. Петлюри – на паризькому цвинтарі Монпарнас. Своєрідним пантеоном стала українська частина цвинтаря Вальдфрідгоф у Мюнхені (Німеччина). Зокрема, тут знайшов свій спочинок голова Проводу ОУН(р) С. Бандера. Маштабним є Національний пантеон в Баунд-Бруці (США), де поховано близько 6 тисяч українських діячів, котрі підтримували національну ідею в умовах бездержавності.
Хоча й існують своєрідні пантеони видатних українців у деяких містах України та за кордоном, але головного Пантеону героїв немає досі. Хоча питання про його будівництво та про перенесення праху видатних діячів постало одразу після відновлення української державності й залишається на сьогодні все ще актуальним.
Яким би міг бути український Пантеон?
Ряд громадських організацій та партій, активістів висувають свої пропозиції щодо створення головного Пантеону героїв в Києві. Подібну ініціативу також лобіює Український інститут національної пам’яті. Його керівник Володимир В’ятрович відзначив, що влада має створити, окрім Національного пантеону, спеціальні цвинтарі для почесних українців з усього світу.
Таке починання ухвалою постанови №97-VIII “Про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України” у січні 2015 року підтримали Верховна Рада та Президент України Петро Порошенко. Документ передбачає “створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)”. У серпні 2015 року Петро Порошенко видав відповідний указ, яким доручив Кабінету міністрів України затвердити конкретні заходи щодо появи в Києві меморіалу українських героїв. Та на практиці це рішення не виконується.
Так 25 листопада 2015 року парламент ухвалив постанову № 831-VІІІ “Про відзначення 125-річчя від дня народження Є. Коновальця”, згідно з якою передбачено і перепоховання останків лідера ОУН. Слід відзначити, що у Києві 22 січня 2017 року в День Соборності відкрили меморіальну дошку полковнику Армії УНР, засновнику ОУН Євгену Коновальцю. Але перепоховання так і не відбулось.
Деякі організації пропонують створити Пантеон у вигляді меморіального комплексу без поховань. Це дасть змогу суттєво оптимізувати коло визначних осіб, розширити перелік можливих місць для розташування меморіалу, надасть більшій простір для проявів художньої творчості. Подібний Пантеон може виглядати як окрема визначна архітектурна споруда з вміщеними у ній пам’ятниками, барельєфами чи меморіальними дошками. Або ж бути меморіалом під відкритим небом, де статуї чи погруддя організовують у алею чи групують навколо центрального монументу. Можливі різні комбінації, та основними критеріями повинні стати художня цінність, оригінальність виконання проекту, його україноцентрична спрямованість і відповідність національним традиціям.
Надважливими є перепоховання найбільш знакових фігур української історії – П. Орлика, Б. Хмельницького, С. Петлюри, Є. Коновальця, П. Дорошенка та інших. До цього часу це питання не вирішувалось системно, без врахування потенційних труднощів. На жаль, могили багатьох видатних постатей, зокрема П. Сагайдачного, П. Орлика, Т. Чупринки (Р. Шухевича), А. Волошина не знайдені. Достовірність поховань інших українських державників потрібно ще підтвердити (зокрема – І. Мазепи у румунському місті Галаці, Б. Xмельницького у с. Суботові Черкаської області). Для організації перепоховань діячів, гробівці яких знаходяться за кордоном, потрібно досягнути домовленостей із урядами цих країн. А також враховувати можливу реакцію окремих політичних сил і громадських організацій.
Підсумовуючи, слід зазначити, що створення українського Пантеону національних героїв є одним з дієвих шляхів формування національної ідентичності. Відродження історичної пам’яті народу за допомогою такого Пантеону може стати найбільш ефективним засобом впровадження державної політики пам’яті завдяки наочності, емоційності, доступності для сприйняття усіма верствами суспільства. Але це довготривалий процес, який не зводиться до разових офіційних репрезентацій окремих постатей української історії, заходів з вшанування їхньої пам’яті. Не завершиться він і з побудовою меморіального комплексу, нації потрібна розробка концепції державної політики пам’яті. Зокрема увагу варто приділяти висвітленню діяльності визначних діячів через засоби ЗМІ, аби сформувати у масовій свідомості населення чіткі уявлення про власну історію. Збереження і актуалізація пам’яті про героїв, які зробили неоцінений внесок у розвиток нації, є одним з важливих завдань державних інституцій, що відповідають за гуманітарний розвиток країни.
Література до теми
Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – 536 с
Рюзен Й. Нові шляхи історичного мислення/Й. Рюзен [Пер.з нім.] Львів. Літопис, 2010. – 325 с.
Зерній Ю.А. Взаємозвязок історичної пам’яті та національної ідентичності. Політичний менеджмент. №5, 2008 //http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:jFLYjvoUEkcJ:www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pome/2008_5/PDF/Zerniy.pdf
Рикер П. Память, история, забвение / П. Рикер. [Пер. с франц.] — М.: Издательство гуманитарной литературы, 2004. 728 с.
Адорно Т. Что значит проработка прошлого. / Т. Адорно // Неприкосновенный запас, 2005 N2-3(40-41).
Пантеони в Європі: історія держав в особах. Італія // Електронний ресурс [Режим доступу] http://vysnovky.com/life/history/2438-panteoni-v-yevropi-istoriya-derzhav-v-osobah-italiya
Національний пантеон / УІНП // Електронний ресурс [Режим доступу] http://www.memory.gov.ua/page/natsionalnii-panteon
