By 
Чи то короткий світловий день так діє на людей, чи ще що, але останнім часом рівень ненависті та підвищена агресія серед користувачів соцмереж зашкалюють, а їх на нашій планеті майже 4 мільярди осіб. Огидні коментарі, безапеляційні повчання, поливання брудом, нищення репутації – усе це, на жаль, перестало вже бути чимось незвичним, а скоріше навпаки.
Острівці вільні від негативу можна зустріти хіба що на профілях, присвячених йозі, хоча і там знайдуться коментатори, які вміють краще виконувати асани. Дуже часто ці коментатори підписуються не справжніми іменами, а «ніками». Анонімність у Інтернеті дозволяє їм відчути себе кимось значним, а тролінг та розміщення злісних коментарів є, як здається, єдиною радістю у їхньому житті, а часом і його сенсом. Хтось з них у своїх коментарях вбачає місію «голосу народу» чи то «голосу покоління», а хтось відчуває себе «ментором», що має право всіх виправляти та вказувати на те, як потрібно думати і як правильно робити. Агресивні коментарі можуть стосуватись абсолютно всього – від зовнішнього вигляду до національності, від рівня успішності до світосприйняття.
Минулого року Всесвітній єврейський конгрес замовив дослідження, в результаті якого було виявлено наступне: у соцмережах Твіттер та Фейсбук кожні 83 секунди публікується антисемітське висловлювання. Подібне дослідження соцмереж у Великобританії вказало на те, що британські Твіттер-користувачі протягом трьох тижнів понад 200 тисяч разів вжили слово «лярва». Так навіщо ж стільки агресії? Важко відповісти на це питання, але підозрюю, що існує певна мода на хейт. З точки зору психології коментарі хейтерів є результатом їхніх негативних проекцій на об’єкт ненависті, тобто поливаючи брудом малознайому людину хейтер наділяє її своїми якостями, комплексами, страхами та бажаннями, які йому не подобаються.
У хейтерстві майже неможливо віднайти правдивість або конструктивну критику, адже воно є таким собі ритуальним перекладанням негативних емоцій на іншого. Тобто, ці особи просто бажають бути поміченими. Таким чином вони сподіваються прикути до себе чиюсь увагу та підвищити самооцінку, зокрема якщо цей «хтось» є публічною і успішною особою. Ще 2014 року норвезький документаліст Кюрре Ліен, зацікавившись проблематикою хейтерства, вирішив поспілкуватись із затятими Інтернет-коментаторами, в результаті чого 2017 року він зробив фільм «Інтернет-воїни» (The Internet Warriors).
Не буду переповідати його зміст, а лише згадаю про спостереження, якими поділився Кюрре, представляючи його. «Дуже часто хейтери не хотіли зустрічатись у реальному світі. Багато з них були самотніми і незадоволеними своїм життям. А декому просто не пощастило в житті». Що в такому випадку нам залишається робити, запитаєте. Можливо, єдиним виходом з цієї ситуації є відібрання можливості хейтерам коментувати шляхом вимкнення коментарів?
