By 
Сучасна епоха – се гарячі часи. І йдеться не лише про температуру планети й поспіх, який для багатьох став рідним ритмом. Ідеться також про тих неадекватів, які примудряються розпалювати ненависть у суспільстві та багаття в невідведених для того місцях. Тож не дивно, що саме зараз слово “вогонь” та похідні від нього стали шалено трендовими й набувають усе нових переносних значень.
“Вогонь” або ж емоджі полум’я в коментарях до знимки чи якогось допису може означати щось запальне чи навіть еротичне. Але коли горить робота й палають дедлайни, то вже не до веселощів. Останні кілька років дедлайни в багатьох вперто асоціюються із мемом “This is fine”. На ньому собака з горням кави медитує на вогонь (насправді – приголомшений ним), яким охоплена кімната, і промовляє те саме: “Це нормально”. Якісь дикі події, які взагалі важко було собі уявити: усі ці війни, президенства трампів, кандидати наук киви, велюрові миколи, пандемії й под. у сучасности стали чимось звичним. Та і слово “палати” за останні кілька літ набуло різноманітних сенсів.
І сенси ті часто виявляються діаметрально протилежними. Бо якщо ще кілька років тому воно в переносному значенні (“горіти чимось”) асоціювалося із натхненною працею, запалом, вогником всередині, то тепер не горять від сорому, а палають, якщо висловлюватися м’якше, зади. А ще палає “вата” (себто проросійськи налаштований охлос), також хочеться спопеляти всіх через чергову зраду чи треш. А ще ж увійшло в ужиток слово “зашквар”, від якого пахне смаленою репутацією. Та не варто забувати про словосполучення “розпалювати ненависть”. Усе це апелює до того ж концепту пожежі. До загального підвищення градуса на планеті чи температури в палаті.
Але крім ось цих усіх викидів в атмосферу негативної енергії, відбувається й палання природи. Аж ніяк не в переносному значенні, а таки буквально: горять ліси Амазонії, Каліфорнії й Австралії, пожежі знищують цілі острови. Палають українські степи та ліси біля Чорнобиля, вигоряють величезні заповідні території та цілі села на Житомирщині. Світ облітають жахливі кадри із цих пожеж: зі згарищами на місці будинків, із попелищем замість прадавніх лісів, з обвугленими тушками звірів і тими тваринами, що відчайдушно втікають від полум’я, яке поширюється з блискавичною швидкістю. А якщо вам випаде їхати залізницею затемна під час періоду паління стерні – дуже ймовірно, що вашим очам відкриється моторошна картина, як вогонь поглинає все з обох боків від колії, що аж здається, наче от-от проковтне і ваш потяг.
І палає планета здебільшого не через глобальне потепління, а через якогось чергового вар’ята, який одним чирком запальнички ставить вогненний хрест на житті тисяч, а то й мільйонів тварин і рослин. А от від цього вже і страждає екологія.
Вінфрід Ґеорґ Зебальд у своїй книжці “Кільця Сатурна” писав (пер. Романа Осадчука): “Перетворення вугілля вищих видів рослин, невпинне спалення будь-якої субстанції, яка може горіти, є рушієм нашого поширення по всій землі. Від першої лампадки до вуличних ліхтарів XVIII століття, а від світла вуличних ліхтарів – до сяйва дугових ламп над бельгійськими автострадами – все це є спаленням, власне, спалення є глибинним принципом будь-якого створеного нами предмета. Виготовлення рибальського гачка, виробництво порцелянових чашок, створення телевізійної програми врешті спираються на той самий процес спалення. Вигадані нами машини так само, як наші тіла, так само, як наші пристрасті, мають палаюче серце. Вся людська цивілізація від самого початку була нічим іншим, як тлінням, яке ставало з кожною годиною дедалі інтенсивнішим, і ніхто не знає, до якої міри воно може зростати й коли воно поступово згасне. Поки ще світяться наші міста, а вогні довкруги все розгораються”.
Як бачимо, парадигма явно зазнає змін. Людина (язик не повертається назвати її “розумною”) деградує, а тому плутає часи й палання. Вона не просто припинила чимось горіти. Щораз більше з’являється тих, хто потребує допомоги психологів, стверджуючи, що перегоріли. Що взяли на себе забагато й не мають сил ні на що. І поки вони внормовують своє психічне здоров’я, ті, хто в собі не звик сумніватися, намагаються підтримувати вогнище у звичний для себе спосіб: оновлюють землю через очищення вогнем, ніби містечкова інквізиція. Поспішають встигнути до Великодніх свят, аби трава оновилася, вважаючи, що смертю смерть подолають. Проте насправді знищують тим язичницьким жертвопринесенням маленьких звірят, купу червонокнижних рослин і цілі ліси, руйнуючи озоновий шар атмосфери і втрачаючи здоровий глузд.
Можна в тім жесті так само побачити й народний бунт. Традиційний і безсенсовий, як описав його Михайло Коцюбинський у повісти “Fata Morgana”, у якій із вогнем пішло не лише майно панів, а й гуральня, де селяни могли заробити копійку. Але багатство сучасних панів палити лячно, тож посполитим не зостається нічого іншого, як відіграватися на природі. Бо горіти щось мусить. Бо потрібно ж споглядати воду, вогонь і роботу інших. Бо прадід мій палив, дідо палив, тато палив, і я також вам дихати чистим повітрям не дам.
А градус всередині соціуму та температура планети од того лиш зростають. Людям напікає голову ще сильніше. І так по колу, бо одне підживлює інше. До того ж нерідко самі палії гинуть у власному вогнищі. Тож треба погасити, поки ще не пізно. Якщо ще не пізно. Бо вже пахне паленим. Може, це і є пекло.
