By 
Всі диктатори, не залежно від їхнього зросту чи рівня інтелекту, насправді є «пігмеями» в духовному і культурному сенсі. Тому що їхня часто фанатична чи психопатична діяльність скерована на те, аби псувати культурні досягнення, шкодити духовному вдосконаленню людей і народів. Ніхто з тих лідерів, під чиїм керівництвом нації досягли справжніх успіхів, не був диктатором-людожером.
В сучасному глобалізованому світі, де безпека, фінанси і торгівля взаємопов’язані, як ніколи раніше; коли чи не єдиним глобальним «лідером» є капітал; коли основну загрозу для планети і людства становлять неконтрольований технологічний розвиток чи невпинні кліматичні зміни – на родь «диктаторів на окремо взятій території» можуть претендувати тільки лідери дуже відсталих народів, якихось глибоко-африканських чи глухоманно-азіатських держав. В нашій (в широкому розумінні) європейсько-християнській цивілізації такими диктаторами стали президенти Росії і Білорусі. Котрі ніяк не можуть змиритися з думкою, що після Гітлера і Сталіна тут вже немає місця на диктаторів-людожерів.
Тільки інтелектуальною відсталістю, культурною зацофаністю та моральною деградацією цих народів і країн можна пояснити лідерські позиції Путіна чи Лукашенка упродовж багатьох років. Та це не тільки їхній персональний успіх, але й наслідок чи то недоумкуватості, чи то короткозорості так званих «колективних путіна й лукашенка», формальних еліт російської та білоруської держави і суспільства.
Невже вони не здатні зрозуміти, що в сучасних умовах не може бути інакшого диктатора, окрім як карликового типу, котрий для світу буде не стільки грізний, скільки смішний; не такий страшний, як огидний; не такий шкідливий, як капосний. Невже їм не видно того, що бачить весь світ?
Тоді, як в їхніх країнах більшість населення живе в умовах зростаючої бідності і незмінного бездоріжжя, коли смертність від коронавірусу доганяє втрати від алкоголізму, коли від радянської науки залишилися лише безногі, безрукі і без’язикі представники, котрі не змогли втекти на Захід – в чому самостверджуються диктатори карликового типу? Масово наганяють нелегалів на маленьку Литву? Кошмарять громадські організації як агентів іноземного впливу? Ув’язнюють політичних опонентів за кримінальними статтями? Отруюють і недоотруюють критиків режиму у світі і у власній країні? Але ж це не жахливі вчинки грізних правителів, а гівнярство вуличної шпани.
Комедійною кульмінацією цих «пацанських понтів на районі» можна вважати історію з «Шампанським». Є відоме і популярне у світі французьке вино «Шампанське». Ніхто не пробує претендувати на його славу і тим більше на його назву. Окрім колись СРСР, а зараз і Росії. Тепер цей світової слави продукт у РФ буде називатися «ігристим вином», а кацапський шмурдяк з бульками – «шампанським». Для чого? Який сенс?
Раціонального пояснення немає. Ірраціональне може бути таке, що диктатори карликової породи мають певний набір комплексів. Їм хочеться бути великими і грізними, але ні ресурсів, ні ідей у них для цього не вистачає. Тому їм нічого не залишається, як доводити до абсурду прості, нічим не визначні ситуації. Вони ще люблять всім погрожувати і ображаються, коли майже ніхто не боїться їхніх погроз. Тому вони постійно озброюються і зміцнюють силові структури, пояснюючи це загрозою ворожого нападу – ззовні і зсередини. Правдою тут є тільки те, що вони насправді бояться, що на них хтось нападе.
В цій справі їх активно підтримують представники всіх зацікавлених середовищ: військові, правоохоронці, провладні політики, урядовці, державні службовці тощо. Адже зрозуміло, що за багатьма витівками карликових диктаторів стоять цілі структури, інститути, підрозділи і т. д., тобто тисячі людей, часто не дурних, але й не мудрих. Важко сказати чого більше в їхній підтримці: цинічного використання, безсоромного підлабузництва, безсовісного зловживання чи єхидного зловтішання. Відомо одне, що приниження чи самоприниження для них не є перешкодою, аби обслуговувати комплекси і страхи їхніх «кумирів»: улесливо називати «пігмеїв» велетнями; представляти парвеню – світовими авторитетами; клепати для них маразматичні концепції «особливої національної гордості», «великої виняткової перемоги», «глибинного народу» і т. ін.
Ну і ще щось маскулінно-приємне, типу «залізних яєць». Коли бідного блогера і опозиціонера Романа Протасевича, після добового катування-принижування-залякування показали світові, то те, що та як він говоритиме, і так було зрозуміло. Незрозумілим став його пасаж про «залізні яйця» Лукашенка. Чи хтось вірить, що цей бідолашний мав тоді час і натхнення думати про «яйця» Лукашенка? Чи хтось сумнівається, що цю «характеристику бацьки» йому нашептали білоруські гебісти, щоб зробити «шефові» приємне, знаючи слабкі місця його нарцисизму?
«Залізні яйця» – це, мабуть, взагалі якийсь фетиш в середовищі диктаторів карликового типу, якийсь комплекс. Думаю, серед кремлівської камарильї є теж чимало любителів поговорити про «залізні яйця» Путіна. «Залізні яйця» – як символ незламності, хоробрості диктатора?
Серйозно? Та якої ж мужності чи незламності потрібно, коли ти можеш собі дозволити використати (без згоди заляканого, затурканого населення) армію, спецслужби, чиновницький апарат всіх рівнів, щоб викрасти як останній пірат «хлопчиська-опозиціонера», чи спробувати отруїти беззахисного поета? Якщо вже на те пішло, то матеріал диктаторських «яєць» потрібно перевіряти за інших обставин. Наприклад, коли його ставлять під стінку, як Чаушеску; коли його витягають з брудної ями, щоб повішати, як Хусейна; коли над ним збиткуються повтанці перш ніж убити, як Каддафі. Нехай би там диктатори продемонстрували , чи у них справді «залізні».
Але у випадку Путіна і Лукашенка такої нагоди, скоріш за все, не буде. Правду про їхні «залізні яйця» вони заберуть з собою на той світ як страшну державну таємницю. Спадкоємцям вони теж не пригодяться і взагалі претендентів на них не буде. Чому? Тому, що разом з ними у цій частині світу завершиться епоха диктаторів карликової породи.
А ще тому, що так показує історичний досвід і підказує геополітична логіка. «Залізні яйця» квазі-руських диктаторів карликового типу – це лише жалюгідна пародія на яйця Фаберже великих російських царів. Тому наступного лідера єдиної російсько-білоруської держави, скоріш за все, можна буде звалити з ніг звичайним курячим яйцем. Репетиція вже була.
