Протистояння між Туреччиною та Росією посилюється

Останнім часом напруження між Росією та Туреччиною посилюється, зокрема – і через події в Сирії. У середині лютого загони сирійських повстанців з допомогою турецьких військ перейшли в наступ у провінції Ідліб біля міста Найраб, щоби витіснити урядові сирійські війська, яких підтримує Росія. Контрнаступ був проведений у відповідь на дії сирійської армії, яка захопила значні території в цій провінції, зокрема частину ідлібського відрізку траси M5, що з’єднує Дамаск з Алеппо. Президент Сирії Башар аль-Асад запевнив, що його війська готові швидко очистити країну від терористів. У відповідь турецький лідер Реджеп Таїп Ердоган заявив, що якщо сирійські загони не залишать Ідліб, то Туреччина посилить свою військову присутність і збройним шляхом звільнить провінцію.

Стамбул підтримує повстанців, бо не хоче зміцнення влади Б. Асада, який з підтримкою Росії прагне стати вагомим політичним гравцем у цьому регіоні, конкурентом Туреччини. Однак Р. Ердогану не надто вигідне й посилення Росії, яка через Асада також намагається отримати вплив у регіоні. Тому сьогодні відбувається протистояння не тільки між повстанцями і сирійськими військами, а й між турецькими та російськими солдатами, хоча й не відкрито.

Так, нещодавно російські літаки нанесли декілька ударів по опорних пунктах військ повстанців та турецької армії. Представники зовнішніх відомств Росії та Туреччини провели низку зустрічей щодо кризи в Сирії, які, однак, не дали відчутних результатів: країни продовжують звинувачувати одна одну у порушенні домовленостей щодо Сирії.

Путін і Ердоган також зустрічалися декілька разів і навіть домовилися про співпрацю у деяких галузях, але останнім часом відносини між ними загострилися. Доклалася до цього й Україна, зокрема Москву не дуже потішив візит Ердогана до Києва на початку лютого цього року, де він підтримав територіальну цілісність України та висловив намір захищати права кримських татар. Особливий резонанс у російській пресі викликали слова Ердогана “Слава Україні”, якими він звернувся до почесного караулу. Після цього російська преса почала називати Ердогана ледь не українським націоналістом.

Інтереси Туреччини і Росії перетинаються також і в Лівії, яка має значні поклади корисних копалин, зокрема нафти. Туреччина підтримує законну лівійську владу, а Росія – повстанців. Але в Лівії, як і в багатьох інших країнах, Росія діє не відкрито, а через підрозділи приватних найманців, зокрема військової компанії “Вагнера”. За службу бійці отримують приблизно 5 тис. доларів на місяць, однак вони часто працюють у доволі ризикованих та небезпечних кампаніях, які нерідко для них закінчуються трагічно. Так, у лютому 2018 року американська авіація знищила декілька сотень “вагнерівців”, які хотіли захопити нафтопереробний завод в Лівії. Та оскільки бійці не представляли Збройні сили Росії офіційно, то Москва на цю ситуацію ніяк не відреагувала. Росія доволі часто відмовляється від своїх найманців, оскільки цінність людського життя для очільників Кремля ніколи не мала великого значення. З таким же успіхом Росія направляє своїх найманців на схід України, а потім стверджує, що “их там нет”.

Водночас ситуація в Сирії залишається вибухонебезпечною і може перерости в пряме зіткнення між російськими та турецькими військами. Проте, на мою думку, цього не відбудеться, оскільки ні В. Путіну, ні Р. Ердогану повномасштабна війна не потрібна і не вигідна. Наразі вони “грають мускулами”, щоби захопити якомога більше території. За інформацією представників зовнішньополітичних відомств обох країн, наразі ведуться перемовини про можливу зустріч В. Путіна та Р. Ердогана, де вони обговорять усі ці проблеми.