Стратегія блакитного океану: нові підходи до прогнозування у сфері національної безпеки

Початок ХХІ століття ознаменувався низкою соціально-економічних та військово-політичних криз, руйнуванням системи міжнародної безпеки і регіональними війнами. На жаль, світові аналітичні центри так і не змогли виявити та ідентифікувати появу нових загроз, зокрема “Арабської весни”, “Сланцевої революції”, Революції гідності, анексії Криму й окупації частини Донбасу Росією. Несподіванкою для аналітиків стала й поява нового тренду в світовій економіці – криптовалюти, яка лише формується, і може призвести до фундаментальних змін світової економіки.

Досвід і модернізація

Якою ж має бути аналітична організація, щоб вчасно виявити нові виклики та загрози й попередити світ про небезпеку? Ця функція є критично необхідною, щоб отримати запас часу для вироблення і здійснення системи заходів, що зможуть зменшити негативний вплив нових загроз на національну та міжнародну безпеку.

Сучасні інформаційно-аналітичні методи, засновані на зборі, систематизації і аналізі ретроспективних даних, не здатні навіть приблизно спрогнозувати майбутні події. Тому попередній досвід не може сприяти розумінню того, яким же чином розвиватимуться події у майбутньому.

Водночас від накопиченого досвіду все ж є безперечна користь – він дозволяє однозначно визначити систему аксіом життя і протікання процесів, порушення якої вкрай малоймовірне в майбутньому. Друга важлива функція набутого досвіду – розуміння того, що щось нове завжди виявляється в “неординарних” подіях, що не відповідають звичайній моделі світу. Наприклад, поява криптовалюти кардинально вирізнялась із загального фону фінансово-економічних подій на початку століття. Прихід до влади в США команди Дональда Трампа також є “неординарною” подією.

Для систематизації аналітичних даних щодо виявлення нових загроз можна використати досвід сучасної концепції організації і ведення бізнесу – “Стратегії блакитної океану”. Авторами концепції є Кім Ві Чан і Рене Моборн з Інституту Стратегії блакитного океану з INSEAD, європейської бізнес-школи. У 2005 році вони видали книгу “Стратегія блакитного океану”, яка ілюструє бурхливе зростання і високу прибутковість компаній, що генерують продуктивні бізнес-ідеї, створюючи попит на новому ринку (“блакитний океан”), де майже відсутні конкуренти, замість того, щоб боротись з безліччю конкурентів на малоприбуткових ринках (“червоний океан”). Автори книги працювали 15 років, щоб дослідити 150 прикладів успішних проектів у 30 галузях, які втілили стратегію блакитного океану. Сьогодні книга перекладена 43 мовами, у світі існує 3,5 мільйони її екземплярів. “Стратегія блакитного океану” визнана бестселером Wall Street Journal, BusinessWeek и Amazon.com[1].

Блакитні та червоні океани

“Блакитні океани” – це нові сфери та невідомі ділянки ринку. Натомість у “червоних океанах” кордони галузі визначені й погоджені, а правила конкуренції давно відомі. Тому компанії з “червоної території” намагаються витіснити конкурентів, щоб перетягнути на себе велику частину попиту. З часом ринок стає тіснішим, можливості для зростання і здобуття прибутку скорочуються, починається смертельна конкуренція, яка заливає океан червоною кров’ю.

У “блакитних океанах” немає конкуренції, тому вони дають можливість зростати і отримувати прибуток. Однак для освоєння таких “водойм” потрібний творчий підхід. Зазвичай більшість “блакитних океанів” виникають усередині “червоних”, що розширює кордони галузі.

Ця стратегія є настільки актуальною для сучасної сфери прогнозування загроз національній безпеці саме тому, що вона націлена на пошук нового, а не вивчення і розвиток старого. Головним принципом цього підходу є поділ бізнес-стратегій, зокрема й стратегій забезпечення національної безпеки, на дві великі групи, що формують “червоний” і “блакитний океани”. При “червоній” стратегії боротьба з конкурентами ведеться на давно сформованому полі. На рівні глобальної та національної безпеки – це боротьба за геополітичну, геоекономічну, інформаційну та технологічну перевагу, вживання економічних, політичних, технологічних санкцій, підписання воєнно-політичних договорів, військового та медіа втручання і іншого тиску. Зазвичай з загрозами “червоних” стратегій добре “розправляються” регресійні і кореляційні методи. Зрозуміти умови зародження кризи у відомих координатах подій досить просто. На цьому рівні і формуються традиційні структури і системи забезпечення національної безпеки та державна політика реагування на загрози національної безпеки.

Учасники “блакитних” стратегій формують власні правила гри, перемагають завдяки не кількісними чи якісним змінам, а оновленням парадигми. Саме у цій групі стратегій формуються загрози, що не ідентифікуються створеною на “червоному” рівні системою національної безпеки. Найбільш яскравий прояв стратегії “блакитного океану” в бізнесі – діяльність корпорації Apple на початку ери смартфонів. Власне сама ера виникла завдяки технологічним новинкам корпорації. У сфері геополітики прикладом “блакитної” стратегії є російська гібридна війна та використання російських військ в Україні й Сирії, а також поява на геополітичній мапі ІДІЛ. З одного боку – це начебто терористична організація, проти якої можна застосовувати раніше вироблені прийоми, а з іншого – це держава з всіма головними ознаками – власними грішми, гімном, прапором тощо. Тому чи спрацюють тут традиційні механізми настільки ефективно?

Отже, найважливішим завданням сучасної прогностичної аналітики є виявлення можливості для зародження “блакитного океану” в будь-якій галузі людської діяльності.

Аксіоми планетарного виживання

Досліджуючи минуле, ми можемо сформувати певну “систему світу”: набір аксіом і порядок відліку. Серед аксіом можна виділити наступні:

1. Людина – вразлива біологічна істота, схильна до загибелі від низки чинників: хвороби, голод, різкі коливання клімату, фізичні пошкодження органів. Людина боїться смерті, боїться за своїх близьких.
2. Людина найбільш ефективна як біо-соціальний механізм, що виробляє інтелектуальну продукцію.
3. Планета Земля – єдине небесне тіло, придатне для життя людини.
4. Природні ресурси планети обмежені.

Спираючись на ці тези, можна стверджувати, що боротьба за природні ресурси – це невід’ємна умова життя на землі, тому ресурси вимагають захисту. Згідно зі стратегією “блакитного океану”, люди, що не зможуть боротися за володіння природними ресурсами Землі, будуть змушені шукати альтернативу серед штучних або нових ресурсів.

Третя аксіома є тут найзначнішою. Вона свідчить, що навіть при нинішньому рівні розвитку озброєння глобальна війна є малоймовірною, за винятком неконтрольованої ситуації. Світова еліта цілком усвідомлює, що тотальна війна спричинить загибель всього людства, або зробить умови на планеті непридатними для існування. Однак разом з першою аксіомою це свідчить про те, що боротьба за ресурси не буде тотальною, а скоріше стане вибірковою. Інструментами цієї боротьби можуть стати терор, епідемії, голод, кліматичні катаклізми, санкції, нові правила старої гри тощо.

Небезпечні стратегії “блакитного океану”

Як визначити події, що “вибиваються” із загальної інформації і можуть свідчити про формування нового “блакитного океану”? Наведемо декілька прикладів.

На початку XXI століття в ЗМІ з’явилась інформація про проведення низкою країн експериментів з видобутку газгідратів, значні запаси яких є на дні Світового океану. У 2010 році Японія вже розробила технологію промислового видобутку газгідратів. Це свідчить, що весь океан, а не лише шельф, скоро стане сферою боротьби за новий ресурс.

Сьогодні Китай є одним з найактивніших шукачів можливих стратегій “блакитного океану”. Для Піднебесної украй важливим є розширення життєвого простору, а на суші особливих перспектив уже немає (за винятком Африки). Тому очевидно, що Китай прагне освоїти Світовий океан. У 2014 році з’явилась інформація про розробку проекту міста-острова для постійного проживання китайської колонії у водах океану. Тоді проект здавався фантастичним і не викликав особливої уваги аналітиків. У 2017 році стало відомо, що китайські дослідники розробили, реалізували і випробували низку технологій створення надвеликих плавучих платформ. Китай ввів в експлуатацію найбільшу в світі плавучу бурову платформу “Синій кит I”. Про це влітку 2017 років повідомив державний китайський телеканал China Central Television. Платформа “Синій кит I” має бурову систему, яка може досягти дна моря на глибині 3 658 м і заглибитися на 15 240 м в земну кору. Її вага 200 тис. тонн.

Сигнал про появу нового “блакитного океану” продзвенів ще в 2008 році, коли з’явилася промислова технологія видобутку газгідратів. З цієї миті розпочалась боротьба за нові ресурси. Необхідно було терміново перетворити “блакитний океан” на “червоний” шляхом формування міжнародної правової системи регулювання цієї сфери. Однак цього не трапилось і досі.

У травні 2017 року китайські фахівці налагодили повноцінний видобуток газогідратів з підводного родовища. В офіційних повідомленнях з Піднебесної це назвали “історичним проривом”, який вплине на розвиток усієї світової енергетики. А вже в липні 2017-го на XIII Форумі Дня мореплавання заступник глави Державного океанологічного управління КНР Ши Цинфен заявив, що море стає важливою сферою виробництва для нового зростання Китаю.

Піднебесна захопила лідерство в новому сегменті, сформувала “блакитний океан”, а через три роки перевела процес в русло становлення “червоного” океану – створення системи заходів і правил, однак власних. Про це свідчить і домовленість Китаю та 12-ти острівних країн про посилення співпраці у сфері “блакитної економіки” і охорони довкілля островів з метою досягнення стійкого розвитку.

Ще однією ймовірною зоною появи “блакитного океану” є Арктика. Завдяки таненню льодів у Північному Льодовитому океані збільшилася кількість зон для судноплавства. Дорога з Японії до Європи скорочується на 40%, порівняно з маршрутом через Суецький канал. Також у цьому регіоні багато газу, нафти й інших природних ресурсів.

Як і у попередній сфері, на тлі зіткнення інтересів різних країн тут поки не сформовано міжнародні правила. Немає угоди, подібної до Договору про Антарктику, який відкидає будь-які претензії на територіальний суверенітет і дозволяє використовувати регіон винятково в мирних цілях. Арктика має всі шанси стати “червоним океаном” – за останні п’ять років Росія та Китай зробили чимало кроків у цьому напрямі.

У грудні 2014 року в Росії створили Об’єднане стратегічне командування “Північний флот” або Арктичні війська – військово-адміністративна одиниця збройних сил Російської Федерації, призначена для комплексного забезпечення безпеки арктичного регіону Росії й єдиного управління військовими силами і засобами в зоні від Мурманська до Анадиря. До складу об’єднаного командування входять підводні і надводні сили, морська авіація, берегові війська і ППО[2].

Для Росії забезпечення власних інтересів в Арктиці є пріоритетним військовим завданням. Москва встановила власні правила, відповідно до яких російські криголами зобов’язані супроводжувати судна, що проходять Північним Льодовитим океаном для начебто більшої безпеки. За це Росія ще й стягує плату.

Адміністрація Сі Цзіньпіна також має наміри розширити вплив Китаю в Арктиці і укріпити морські позиції в Північному Льодовитому океані. Це зазначено у Білій книзі з політики, першій у цьому регіоні[3]. Пекін назвав маршрут, що проходить Північним Льодовитим океаном, “Полярним Шовковим шляхом”, а також підкреслив намір розвивати і використовувати цей напрям.

Отже, сьогодні важливість Арктики зростає як з погляду економіки, так і безпеки. Стає зрозумілим, що цей регіон незабаром може стати джерелом нових викликів та загроз регіональній безпеці. Тому вже зараз зацікавленим країнам потрібно формувати політику реагування на дії Росії та Китаю в Арктиці.

[1] Blue Ocean Strategy // Вікіпедія – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Blue_Ocean_Strategy.
[2] Northern Fleet Joint Strategic Command (Russia) // Вікіпедія – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Northern_Fleet_Joint_Strategic_Command_(Russia).
[3] Біла книга: Китай прагне до сприяння сталому розвитку Арктики // Міжнародне радіо Китаю – Режим доступу: http://ukrainian.cri.cn/841/2018/01/27/2s52686.htm.