Уроки “Вагнера” для України

Бунт “вагнерівців” Пригожина став не лише доказом вразливості імперського путінського режиму, але й наочним застереженням для української влади щодо запобігання появі “українського Пригожина”.

Рецепт бунту

Імперія, що розпочинає загарбницькі війни, завжди вразлива до бунту, адже війна формує екстремальні умови та пасіонаріїв із політичними амбіціями, які будуть реалізовані в момент слабкості влади. Пригожин став одним з авантюристів цієї війни, який вирішив, що такі умови дозріли.

По-перше, невдоволення бездарною путінською війною, колосальними людськими втратами кремлівських паркетних генералів спричинило вагомі сумніви щодо правильності дій бункерного стратега. Це невдоволення активно циркулює серед десятків тисяч російських зеків і чмобиків, які під ударами української артилерії та авіації дедалі активніше питають себе, чому вони тут, навіщо це все й кому буде вигідно, якщо вони візьмуть певне село ціною тисяч своїх життів. Натомість путінський режим може запропонувати їм лише довгі роки війни з українцями перед безпосередньою війною з країнами НАТО. Використати це народне невдоволення задля реалізації своїх амбіцій — колосальний ресурс спраглого до влади авантюриста.

По-друге, дискредитація та втрата іміджу політичного керівництва РФ є очевидними вже для всіх. Потиснути руку Путіну соромляться у всіх цивілізованих країнах, від яких залежить експорт сибірського газу та імпорт технологій. Зміна закостенілої влади, з якою РФ не має майбутнього, є явною вимогою часу. На фоні боягузливого бункерного діда та тіктокера Кадирова Пригожин мав імідж єдиного сміливого політика у РФ, що суттєво підсилювало його амбітність.

По-третє, реальні причини російського “Вагнергейту” можуть бути сховані, а Пригожина, цілком ймовірно, готувалися прибрати, заарештувати або використати й викинути. Це пояснює раптовий бунт близького соратника диктатора, який вирішив не гаяти часу, поки не стало пізно.

Вікно можливостей

Спроба бунту “вагнерівців” засвідчила декілька важливих речей, що можуть стати факторами ослаблення путінського режиму.

Насамперед очевидною є крихкість імперії та владної команди, частиною якої був і “кухар Путіна” Євген Пригожин. Павуки в кремлівській банці справді готові гризтися один з одним. Населення РФ переконалося: якщо в розв’язанні російського бунту лаври “кризового менеджера” дісталися не головному “альфа-самцю” федерації, а білоруському “бацькові”, отже, Путін явно слабкий лідер, який не здатний захищати безпеку країни.

Очевидно також, що бунт у РФ можливий і є чимало військових, які готові його підтримати. Звісно, після невдалого путчу Пригожина “вагнерівців” негласно покарають, проте загроза розправи також є підставою для відчайдушних вчинків, адже смертникам нічого втрачати. До того ж нові бунтівники знатимуть, що, розпочавши повстання, треба йти до кінця.

Як виявилося, декілька тисяч озброєних повстанців здатні на бронетехніці пройти сотні кілометрів внутрішніми регіонами Росії й навіть загрожувати Москві — і їх буде майже нікому зупинити. Російські війська здебільшого перебувають в Україні, а силовики та жителі російських міст легко піддаються паніці. Кадировці будуть вичікувати й обмежаться грізними заявами з нульовими наслідками. Їхнє добирання до Ростова — яскравий цьому приклад. Російські еліти втікатимуть за будь-якого натяку на загрозу. Заколот “вагнерівців” може стати спокусливим для інших силових угруповань. Якщо лякати Кремль можна Пригожину, тоді можна й іншим. Та й бунтівників за це не карають — з ними домовляються. Процес втрати монополії Кремля на військову силу запущено.

Застереження для України

“Вагнерівський” бунт, який українці називали початком громадянської війни у РФ, є серйозним сигналом для української влади, адже чимало умов і чинників, які його зумовили, є в Україні. Якщо на початку повномасштабного вторгнення владі вдавалося зберігати ситуацію під контролем, а українці здебільшого закривали очі на її численні провали, то для утримання подальшої стабільності в країні потрібні реформи. Важкі умови війни, втрати на фронті, відчуття зради та прагнення справедливості, властиві солдатам в окопах, формують суспільні настрої, про які не скажуть у телемарафоні. А російська українськомовна реклама в соцмережах активно розганяє проблеми зради та корупції — і чимало українців у це вірить.

“Єдині новини”, що стали рятівним колом для українців у часи, коли ми втрачали цілі області й не мали жодної допомоги, зараз перетворюються на заспокійливу колискову із суцільних перемог. Проте до справжньої перемоги нам ще далеко. Водночас українці масово шукають “правди” в анонімних телеграм-каналах, за якими часто стоїть ФСБ.

Яйця по 17 грн, закупівлі барабанів в укриття за кошти держбюджету й розкрадання сум, які перевершили всі пожертви українців на ЗСУ, лише дають поживу для російських інформаційно-психологічних операцій, за допомогою яких вороги намагаються посіяти приреченість та апатію серед українців. Якщо ОК “Південь” заявляє, що не знайшло порушень у діяльності скандального одеського військкома, то не слід дивуватися, що чимало українців будуть вірити у фейсбук-дописи про “зраду”.

Скорочення грошових виплат військовим під час війни також стало чинником зменшення мотивації для багатьох захисників і потенційних контрактників. Народу дедалі важче пояснювати, чому на третьорядні речі в країні є гроші, зокрема 1,5 млн грн на закупівлю фітнес-тренажерів для села, що за 40 км від Бахмута, а для поранених бійців, яких на четвертий місяць лікування виводять за штат на 500 грн місячного окладу, їх бракує. Чимало українців сміялися з того, що на окупованому Донбасі людей для війська хапають на вулицях, але зараз Міноборони доводиться виправдовуватися через помилки й провали мобілізаційної кампанії, зокрема через стрілянину на Одещині. 

Приклад того, що популярні в народі військові можуть ставити владі ультиматум, а влада вестиме з ними переговори, може стати заразним і по інший бік фронту. Тож Україні слід проводити нагальні зміни та реформи й вчитися не лише на своїх, але й на ворожих помилках, щоб росіяни не використали проти нас “українських Пригожиних”.