Віртуальні майдани українців: коли слово в інтернеті має вагу

Віртуальні майдани українців: коли слово в інтернеті має вагу
Від початку нового року трапилися щонайменше дві резонансні історії, що продемонстрували, яку силу може мати навіть віртуальне об’єднання людей, якщо вони борються проти чогось неприйнятного чи захищають те, що вважають важливим.

Україна чи Росія?

Спершу в інтернеті розлетілося відео з київською TikTok-блогеркою di.rubens, вона ж Таїсія Онацька (Маламан), в якому вона, стоячи в Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, своєю улюбленою країною назвала Росію (коли варіантів пропонувалося всього два – Україна і країна-агресор). На цей ролик відреагував офіцер ЗСУ Анатолій Штефан, після чого в мережі розгорівся неабиякий скандал, до якого, судячи з усього, молода блогерка була зовсім неготова. Замість того, щоб спробувати з гідністю вийти з ситуації, вибачитися чи навіть послатися на “непорозуміння” через “вирвані з контексту” слова, вона звинуватила офіцера у фальсифікації. Ба більше, сказала, що він “воює з мирним населенням”, чим ще більше розлютила своїх критиків.

А вони, до речі, до цього скандалу здебільшого навіть не здогадувалися про її існування. Тоді чому виникло стільки шуму навколо блогерки? Річ у тім, що аудиторія Таїсії Онацької у TikTok – майже три мільйони підписників. Про такі цифри багато топових українських інфлюенсерів у “старих” соцмережах, як-от Facebook, можуть тільки мріяти. Тобто будь-які її висловлювання йдуть не просто в космос, а до доволі широкої аудиторії. До того ж користувачі TikTok – це переважно молодь, яка фактично живе в мережі і шукає там собі героїв для наслідування.

Потім di.rubens записала ролик українською мовою (хоч до того вела канал російською) і виклала дитяче фото у вишиванці, щоб довести, що вона все-таки обирає Україну. Онацька пояснила, що насправді у тому скандальному відео відповідала на питання “Яку країну ти б хотіла відвідати?”, а заголовок “Яка твоя улюблена країна” дописали вже потім, щоб привернути увагу і отримати більше коментарів… Що ж, їй це вдалося, але, напевно, не з тим ефектом, на який сподівалася.

Скандал вийшов за межі бурхливих віртуальних обговорень у соцмережах і втілився у цілком реальний фінансовий вимір. Такі великі бренди, як Allo, Nestle та Borjomi, розірвали рекламні контракти з блогеркою, не бажаючи, очевидно, аби її підмочена репутація кидала на них тінь. А українська освітня платформа Prometheus зняла з сайту безкоштовний онлайн-курс, у створенні якого брала участь Онацька.

Водночас di.rubens звернулася до Арсена Авакова за захистом – через погрози на її адресу в соцмережах. Тим часом за скандальну блогерку вступилися проросійські пропагандисти, як-от Анатолій Шарій та сайт “Страна.ua”, а в ОПЗЖ навіть пообіцяли їй “будь-який захист і юридичну допомогу в боротьбі за правду”. Тому історія, швидше за все, ще не завершена. Цілком можливо, на офіцера ЗСУ ще чекає судовий позов від блогерки (яка тепер уже під юридичною опікою ексрегіоналів?). Також цю тему радісно підхопили російські ЗМІ, що проголосили її мало не героїнею, яка бореться з “кровожерливою хунтою”.

Ця історія також показала, яку силу може мати розголос і наскільки важлива небайдужість та публічна реакція пересічних громадян, навіть якщо вона у віртуальній площині, а не на справжньому мітингу. Українці у соцмережах активно коментували цю історію, писали скарги на публічні сторінки рекламованих блогеркою брендів, і це переконливо засвідчило, що підтримувати країну-агресора під час війни – це не просто поганий тон, а ще й шкода власному гаманцю. Можливо, це буде уроком для інших українських блогерів і медійних персон, щоб вони в гонитві за збільшенням аудиторії і накручуванням переглядів не забували про відповідальність за свої слова.

Медіагігант проти ютубера

Ще один віртуальний майдан зібрався на підтримку YouTube-каналу GeekJournal. Блогер із Запоріжжя Тайлер Андерсон уже п’ять років робить ролики з оглядами фільмів, серіалів і телепрограм. Одне з його останніх відео стосується гіганта українського телебачення – каналу “1+1” – і має промовисту назву “Як втратити все за 30 років?”. Там автор дещо ностальгічно згадує золоті часи телеканалу і прямо критикує його нинішню діяльність. На його думку, колись канал пропонував якісний і оригінальний продукт, одним із перших почав дублювати закордонні фільми і серіали українською, але після передачі каналу Ігорю Коломойському скотився до шоу у стилі “95 кварталу”. Частка української мови в ефірі почала стрімко скорочуватись, і “коли здавалось, що падати нижче нікуди”, з’ясувалось, що співвласником каналу тепер є кум російського президента Віктор Медведчук.

Однак менеджмент “1+1” виявився до критики дуже вразливим і подав скарги на це та інше відео GeekJournal, так звані страйки, які поставили YouTube-канал під загрозу закриття. Формальна причина – піратство, начебто Тайлер Андерсон не мав права використовувати без дозволу відео, що є власністю каналу. Забігаючи наперед, варто зазначити, що звинувачення, м’якого кажучи, натягнуті. Насправді і в правилах YouTube, і в українському законодавстві є доктрина fair use, або ж добросовісного використання. Зокрема, йдеться про те, що уривки відео можна використовувати без згоди правовласника, якщо це потрібно для полеміки або ж критики, чим YouTube-блогер і займався.

Боротьба за збереження GeekJournal об’єднала свідомий сегмент українського інтернету і показала Тайлеру Андерсону, що “він не один”. Його YouTube-канал підтримали інші блогери, у соцмережах активно поширився хештег #SaveGeekJournal. Такого шаленого резонансу не очікував, мабуть, ніхто. Відеоблог українця із Запоріжжя накрила лавина нових підписників, а “плюси” натомість лише набрали на себе ще більше негативу.

Чи похитне це їхній рейтинг і чи вплине на їхню інформаційну політику? Важко сказати однозначно. Слід відверто визнати: аудиторії “старих” телеканалів і нових медіа у вигляді блогів на YouTube чи інших платформах – давно вже різні, подекуди зовсім не перетинаються. Багато постійних глядачів телеканалу взагалі не дізнаються про ці баталії на просторах українського інтернету.

Але сам факт такої активності і згуртованості, безумовно, вселяє надію. І ще один плюс – в результаті цієї історії багато хто взагалі вперше дізнався, що на YouTube є цікаві україномовні канали, які не просто пропонують розважальний контент, а й не гребують аналітикою, не бояться висловлювати свою громадянську позицію і нариватися до “голіафів” українського телебачення. І що найважливіше – розголос працює, і висловлена в інтернеті думка має вагу, особливо якщо її поділяє багато людей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *