By 
Сергій Ейзенштейн, прочитавши “Одеські оповідання” Ісака Бабеля, загорівся ідеєю екранізувати пригоди короля одеських бандитів Бені Крика. Було це на початку 1925 року. Ейзенштейн запропонував письменнику взятися за сценарій.
Бабель ніколи раніше не писав для кіно. Але згодився. Вирішив адаптувати оповідання “Король” і “Як це робили в Одесі”. Навесні 1925-го виїхав з Москви до Києва – писати сценарій. Завдання надскладне, адже в його прозі величезну роль грає соковита мова персонажів. Натомість тогочасний кінематограф був ще “великим німим”. Бабель працював над сценарієм у Ворзелі, дачній місцевості біля Києва.
Паралельно розгортався інший сюжет. На початку 1925-го Кремль зажадав фільм до 20-річчя Першої російської революції. Урядова комісія замовила сценарій Ніні Агаджановій – колишній революціонерці, учасниці тих подій. За підпільну діяльність жінку неодноразово арештовували і засилали до Сибіру.
Стрічку за її сценарієм “1905 рік” доручили робити Ейзенштейну. Відмовитися неможливо. Але ж митцеві йшлося про Беню Крика… Він ухвалив “соломонове рішення”: знімати в Одесі одночасно і про революціонерів, і про бандитів! Зрештою, це майже те саме. Тим більше, за сценарієм Беня зі своїми головорізами утворює “революційний полк” Червоної армії і продовжує грабувати.
Щоб якнайшвидше завершити сценарний етап, режисер виїхав з авторами на підмосковну дачу. Робота виглядала наступним чином. “На дачі, – писав Ейзенштейн матері, –я на верхньому поверсі працював з Агаджановою над сценарієм «П’ятого року», а на нижньому – з Бабелем над сценарієм «Бені Крика»”.
Свідком тієї “багатоверстатної” роботи став художник Казимир Малевич, який періодично навідувався до Ейзенштейна в гості. 10 липня Бабель повідомив актрисі Тамарі Каширіній, своїй громадянській дружині: “Вчора читав увесь сценарій Ейзенштейну; він в удаваному або щирому захопленні – не знаю, але, у всякому разі, все йде успішно. Завтра здаватиму роботу дирекції, думаю, що найближчими днями (два-три дні) все закінчу”.
Свій перший кінотвір Бабель надрукував у журналі “Красная новь” (№6, 1926) і майже одразу видав окремою книжкою в Москві – накладом 7 тис. примірників. А в Києві вийшло лібрето накладом 5 тис. примірників.
На початку вересня 1925-го Ейзенштейн повідомив матері:“Ставлю картину «1905». Днями починаю знімати. На цю картину відпущено рік (зробити до серпня 1926 року). Паралельно фільмуватиму «Беню Крика», сценарій Бабеля. Те й інше дуже цікаво…”.
Не так сталося, як гадалося. Робота над “1905 роком” поступово забрала весь час режисера (фільм вийшов під назвою “Панцерник «Потьомкін»”). Ейзенштейн відмовився від історії короля бандитів на користь історії революції. Певний час сценарій лежав на 1-й московській кінофабриці без жодних перспектив.
Бабель забрав сценарій і надіслав конкурентам – Всеукраїнському фотокіноуправлінню, яке не підпорядковувалося Москві. Одеській кінофабриці сценарій дуже сподобався. Поставити його запросили театрального режисера Володимира Вільнера. То була його “проба пера” в кінематографі.
Випадково чи ні, але на ключові позиції режисер теж обрав дебютантів: оператора Олексія Калюжного (майбутнього вчителя видатних українських операторів Данила Демуцького, Миколи Топчія, Юрія Єкельчика, Миколи Кульчицького, Івана Шеккера та інших), акторів Юрія Шумського (виконавця головної ролі Бені Крика, майбутнього народного артиста СРСР і прем’єра Київського драматичного театру ім. Івана Франка) і Миколу Надемського (грав нальотчика, майбутня “зірка” фільмів Олександра Довженка – зокрема, дід у “Звенигорі”). Хоча, звісно, запросив і досвідчених кінематографістів.
Почали знімати у вересні 1926-го, у жовтні зйомки завершили, а в грудні фільм був готовий. Залишалося лише зробити написи. Для цього покликали до Одеси автора сценарію.
Бабелю фільм не сподобався. Таке часто буває, коли письменник дивиться екранізацію власного твору… “До «Бені Крику» (картина дуже погана) пишу написи, –повідомив Тамарі Каширіній 5 січня 1927-го. – Від цієї кінематографічної погані –настрій поганий…”
Журнали тим часом анонсують новий фільм, що ось-ось має вийти. Прем’єра відбулася в Києві 18 січня 1927-го. Далі – сеанси по всій Україні, аншлаги. Після чого “Беня Крик” загадково зник з екранів. Про фільм не згадує преса (не хвалить, не лає), наче ніколи не було його. Що ж сталося?
Виявляється, Всеукраїнське фотокіноуправління продало фільм у Росію. А там – у розпалі кампанія боротьби з бандитизмом. Стрічка про одеських нальотчиків виявилася невчасною, її “тимчасово” заборонили. Кажуть, після цього кінокартину подивився у Харкові Лазар Каганович, тогочасний очільник України. Звинуватив фільм у романтизації бандитизму і наказав зняти з прокату.
“Тимчасова” заборона виявилася постійною.
Після появи в 1934-му фільму “Чапаєв” “Беня Крик” утратив найменші шанси повернутися на екрани. Адже король бандитів у більшовицькій шкірянці – ну вилитий Чапаєв! Подібність вражаюча, хоча одеська стрічка з’явилася на сім років раніше…
У травні 1939-го Бабеля арештували, оголосили французьким шпигуном (нібито передавав письменнику Андре Мальро відомості про стан радянської авіації), а в січні 1940-го розстріляли. Кінострічка за сценарієм “ворога народу”не мала не тільки шансів коли-небудь повернутися на екран – дивно, що її взагалі не знищили після арешту письменника.
Під час Другої світової фільм був приречений на загибель. Радянським урядовцям, які опікувалися евакуацією Одеси, було не до порятунку сумнівної кінокартини. Її кинули напризволяще. А після війни тривалий час вважали втраченою.
На щастя, фільм уцілів. Під час евакуації його вивіз у своєму багажі – сім металевих коробок! – головний інженер Одеської кіностудії Михайло Сіґал… Нині “Беня Крик” доступний в інтернеті. Шкода, що він не сподобався авторові сценарію – це справді чудовий фільм. І, до речі, з багатьма алюзіями на сьогоднішнє життя.
