By 
Наближення Нового року у багатьох з нас викликає асоціації не лише з ялинкою, феєрверками й салатом “олів’є”, але й з новорічними карнавалами, особливо з балами-маскарадами, коли відомі люди надягали маски, які їм зовсім не пасували. Зараз, звичайно, часи не ті, але традиція карнавального перевдягання у нас все ж не вмерла й іноді оживає в публічній сфері. Наприклад, коли судді одягають маски прокурорів, прокурори – маски правозахисників, а підозрювані у злочинній діяльності – маски депутатів-патріотів, що захищають вітчизну, скажімо, від “зовнішнього управління”. Але від цього чомусь не весело.
З певними елементами системи правосуддя я познайомився в радянські часи, коли проходив службу у конвойному підрозділі Внутрішніх військ. Там теж була схильність до “перевдягання”. В’язні зазвичай натягали маски добропорядних громадян, яких засудили помилково. Офіцери й прапорщики, які, немов рекетири, всіма засобами витягували з ув’язнених та їхніх родичів гроші, на етапі рядилися в тоги суддів, які виносили “зекам” вироки про умови конвоювання. Ну а конвойники-призовники, солдати та сержанти, після отримання інструктажу в кабінеті “замполіта” знімали свої парадні уніформи й перевдягалися в костюми катів, які знущалися і принижували етапованих в’язнів. Хороший конвойник мусів любити бити “зеків”. Я не любив, я був поганим конвойником. Хоч іноді й мене примушували – за наказом начальника конвойного караулу. За відмову від виконання наказу і самому можна було потрапити за ґрати. Тож мені нічого не залишалося, як змінювати маску, брати гумову дубинку, обтічно звану “изделие М”, і штурхати нею вказаного прапорщиком в’язня не в життєво важливі ділянки тіла, аж поки “начкару” не вривалося терпіння і він сам не брався до “справи”. Таке змушування не давало очікуваних результатів.
Цю історію я пригадав, коли прочитав повідомлення, що в незалежній Україні один столичний суд, який мав би бути неупередженим вершителем справедливості, змушує відкрити кримінальне провадження одну генеральну прокурорку, завданням якої, мабуть, і є відкривати кримінальні провадження. От мене це і «посміхнуло» – знову “курйози карнавального правосуддя”. Звичайно ж, прокурори можуть не бачити підстав для кримінального провадження, коли звинувачувані здаються їм невинними, наприклад, через маски принципових політиків. Але якщо вже частина громадськості, численні медіа і суд зауважили під цими масками українофобський промосковський оскал, то невже генеральній прокурорці не вартувало б, хоч задля годиться, вдягнути маску патріотизму? Карнавал все-таки триває.
Але ще не закінчується. Суд таки змусив прокурорку. Тепер їй, мабуть, знову доведеться змінити маску лагідної правозахисниці на сувору машкару переслідувачки злочинців, щоб якось вийти з цієї курйозної ситуації. Але вести кримінальне провадження чесно і неупереджено її все ж не змусиш. Усі розуміємо, що пуття не буде, бо вона з якихось причин не хоче розслідувати імовірних злочинів депутатів Дубінського і Деркача. Але, може, хоч буде весело. Наприклад, як у легендарній сценці з радянської кінокомедії “Кавказька полонянка”: “Або я її веду в ЗАГС, або вона мене веде до прокурора”. Взагалі це був би чудовий карнавально-правосудний хепі-енд, якби депутатам Деркачу і Дубінському довелось повести суддю (незалежно від статі – в Європу все ж йдемо) в РАЦС, щоби суддя їх не повів до прокурора.
Хоч це здавалось смішним у радянські часи, в ситуації з українською системою судочинства нам, мабуть, було б не до сміху.
