Показова страта свободи

Показова страта свободи
Українську свободу вбивають у нас на очах зі зброї, від якої ми не можемозахиститись. Ця зброя – українські суди. Якщо Україна програє у боротьбі за свою незалежність, то відбудеться це не на полі бою, а у залі українського суду. Прокурори висунуть обвинувачення, суддя вдарить молотком, і поліція заломитьруки нашої свободи за спину, а тоді запроторить її у клітку. Після цього російський агент відкриє перед суддями кейс із готівкою, яку вони тут же, не ховаючись, почнуть перераховувати. 

Зрештою, це вже відбувається, бо наші свободи ігнорують нахабно та абсолютно демонстративно. Маємо величезну кількість прикладів. Спершу ми ще обурювалися, збиралися на акції протесту, нагадували про Революцію гідності і те, що сталося із тими, хто пішов проти народу, а потім змучились та випустили повітря, притиснуті словом “законність”. Саме буква закону надавила на нас так, що ми проковтнули все, що нам подали під соусом правових рішень. 

Після перемоги Майдану, коли ми йшли зі смолоскипами та шинами додому до суддів, продажних мєнтівта прокурорів, політики нас зупинили і сказали: “Ми ж не вони. Так не можна. Це в Януковича все було «по бєзпрєдєлу». Ви ж проти цього повстали? Стійте, зараз ми все змінимо, цивілізовано, у правовому полі”.

Ми погодились, бо важко ж було не погодитись. Ми – це не вони…

Розпочались реформи судів, поліції, переатестації у прокурорів. Розпочались і зупинились. В результаті на місці залишились усі, хто не “зашкварився”при Януковичі особливо яскраво.Вороги пересиділи тихенько, дочекались приходу наступної влади і знову, як і при Януковичі,почали діяти показово нахабно.

Хто там має найбільший авторитет для українців? Військові, волонтери, ветерани? За ґрати. Розпочинається судовий процес у справі Шеремета–проти Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко, Яни Дугар. Прокуратура, звичайно ж, “реформована”після Майдану, не може жодного доказу зліпити, але “реформовані”судді вимахують молоточками, і люди сидять під арештом. Ми приходимо під суд, де нас не пускає “реформована”поліція. 

Ми кричимо поліції: “Згадайте Майдан!”Поліціянти добре пам’ятають і його, і те, що всі залишились при посадах та погонах, а беркутівців, які вбивали, взагалі випустили на свободу, назвавши це обміном. Тепер вони повернулись з ОРДЛО та пішли до себе додому, ніби нічого і не було. Тепер поліція знає, що можна робити все, що наказують, і залишитись безкарним. Можливо, тому жоден із поліцаїв, які захищають суд, не поклав щит і не сказав: “Я йду з поліції. Не за те люди на Майдані гинули”.

Майдан – остання святиня, за яку ми тримаємося, щоб не впасти перед напором реваншистів, що апелюють до закону. Ми маємо шанувати її як одну з європейських цінностей, за яку ладні були померти. Ще кілька років тому ніхто б не наважувався замахнутись на святе, але… 

Тепер наші “реформовані”відкривають справу про державний переворотза заявою Рената Кузьміна, людини, яку після Революції гідності подали у міжнародний розшук за злочини перед Майданом. Відправити відправили, але зробили це якось так дивно, що за законом Інтерпол його розшукувати відмовився.

У річницю Майдану проходить обшук у “Національному музеї Революції гідності”. Знову все за законом. І ми не можемо нічого заперечити, оскільки європейські цінності – це поважати закон, якщо він не порушений явно, як це було при Януковичі. Ну а те, що обшук саме у річницю, звичайно ж, збіг. 

Вороги більше не роблять грубих помилок, як-от побиття студентів під ялинкою, і ми граємо за їхніми правилами, грузнучи у бюрократії, скаргах та оскарженнях, де судді – самі знаєте хто!

Ці судді скасовують кримінальну відповідальність за неправдиву інформацію у деклараціях, закриваючи у такий спосіб кримінальні справи, в яких є фігурантами, а також зводять нанівець будь-яку боротьбу із корупцією.

Президент кричить: “Розжену!”Що відбувається після цього? Правильно – нічого. Не має він таких повноважень. Це такий суд, якому взагалі нічого зробити не можна. Вони найвища інстанція. Можна було зробити тоді, відразу після Майдану, коли ми йшли до них зі смолоскипами та шинами, але не зараз. Зараз ми поважаємо закон, віримо у верховенство права і в те, що зі щурами можна боротись за допомогою хліба, годуючи їх і чекаючи, доки пацюки зжеруть стільки, що помруть від переїдання.

Що робити? Ніхто не знає. Існує думка, що треба ще один раз відступити від європейських цінностей і піти за вищезгаданими адресами із чимось потужнішим, ніж шина, та вже не слухати нікого, хто буде кричати:“Це не наш метод”. Але тому, хто висловить таку слушну думку, в скорім часі цілком законно висунуть обвинувачення у тероризмі та поваленні конституційного ладу. Спершунасуд, де розглядатимуть цю справу, будуть приходити сотні людей, потім десятки. Усі інші швидко втомляться. 

У бій за свободу ще можна піти,об’єднавши шини, смолоскипи та допомогу грамотного юриста,але навряд чи це відбудеться через усе ту ж всенародну втому, яскравим індикатором якої стала явка на місцеві вибори. 

І от тут ситуація перетвориться на дуже небезпечну, бо відчайдухи, які не змирились і не здатніпідняти маси простими закликами, можутьвдатись до перевіреного способу привернення уваги, а саме до терактів. Люди почнуть проводити свою вибіркову реформу. 

Отже, маємо два варіанти розвитку подій, і в обох випадках судді та правоохоронці будуть дійовими особами. Різниця дише в тому, хто кого буде судити: патріоти їх, чи вони патріотів. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *