Лукашенко та Путін можуть об’єднати українців, білорусів і росіян

Лукашенко та Путін можуть об’єднати українців, білорусів і росіян
Путін нещодавно вкотре заповзявся розповідати байку про “один народ”. Річ у тім, що він та Лукашенко у своїх руках справді мають ключі до об’єднання українців, росіян і білорусів у межах одного народу. Точніше – ключі до дверей, які провадять до першого серйозного кроку в цім напрямі. І найменше та найбільше водночас, що ці двоє можуть зробити – покинути свої пости, аби дати народам вільно розвиватися. А ще краще – дозволити чи принаймні не заважати їм зламати авторитарні системи диктаторів. Проте лідери РФ та Білорусі й перед тим ще можуть цілком прислужитися своїм країнам і процесові їхнього визволення від ярма автократії.

Відставка Путіна й Лукашенка справді може відкрити шлях до єднання. До того ж не доведеться зупинятися в цьому екстазі інтернаціональної дружби лише на числі 3, бо ж одразу випаде нагода побрататися й з іншими народами: молдовським, грузинським, литовським, латвійським, естонським та купою інших. Щоправда, про буквальне єднання в одній державі не йдеться, а от про спільне членство в ЄС можна помріяти. Бо жоден інший союз розглядатися тут не може.

А чому ж їм треба піти з влади, аби це сталося? Бо Янукович, який, попри всю свою неадекватність, виявився куди м’якішим правителем за Путіна та Лукашенка, не мав шансу зробити так, аби Україна ввійшла до ЄС. І йдеться не лише про всі ті підніжки, колоди та інші капості, які йому виставив Путін у Сочі, аби Янукович не підписував Угоди про асоціацію. Йдеться про правила Євросоюзу, де панує дух рівних можливостей, верховенство права тощо, що зовсім не поєднувалося з клановою системою «понтів та понятій» Віктора Федоровича.

Та й частина європейських політиків закликала не мати справи з Януковичем тоді, коли він ще начебто вів Україну в напрямку Брюсселя. І все не лише через корупцію та “сім’ю”, а й через Юлію Тимошенко, яка тоді вже сиділа в Качанівській в’язниці. То що вже говорити про цих двох, за спинами в яких не просто політв’язні, а десятки й сотні тих, кого знищили режими? Це якщо не згадувати про заарештованих, звільнених із роботи, жорстоко побитих, чия кількість давно вже перевалила за тисячі.

Проте досвід із Януковичем свідчить, що Євросоюз найбільш охочий іти на зближення з тією владою, яка здається найвіддаленішою від його принципів і засад. Либонь, у Брюсселі бояться, що коли таким персонажам одразу відмовляти, то вони кинуться в обійми Кремля. Тому стільки всього пробачали Лукашенкові, завдяки чому він знову ставав рукоподаваним через кілька років після серйозних розгонів протестних мітингів.

І цей досвід йому може знову знадобитися в нинішній ситуації, бо тепер він втрапив так, що лише дуже радикальні дії могли б його виправдати. А що він ще й настільки застряг в обіймах Путіна після жорстоких торішніх розправ над мітингувальниками, то єдиний шанс, аби ця парочка рушила в напрямку євроінтеграції, – це разом.

Втрачати їм обом із кожним роком стає все менше. Рейтинги провисають. Народ готовий голосувати хоч за гриб, лиш би не за котрогось із їхніх прихвоснів. Тож доводиться зоставляти в бюлетенях лише перевірені кадри й цілком вручну малювати відсотки. Та й те не завше змінює ситуацію.

Тому єдине, що дійсно могло б врятувати рейтинги Путіна й Лукашенка – абсолютно несподіваний хід. Введення людей і світового політикуму в ступор. І добитися цього можна не лише розбомбивши Вороніж, а і проголосивши те, чого ніхто не чекає – курс на європейську, а можна – і на євроатлантичну інтеграцію.

Вийти одного дня до народу і сказати, що ми завше були за дружбу, єдність, мир супроти війни, а тому вирішили, що настав час припинити ворожнечу. Ми виявилися сильнішими в цьому протистоянні та розумнішими, тому замість продовження конфронтації пропонуємо Заходу співпрацю. Спільну роботу заради зближення. Бо ж у ЄС стільки близьких нам по духові народів, яких ми так любимо і вважаємо одним цілим зі своїми, що почуватимемося між ними як вдома. Промову на кшталт цієї без проблем напише Сурков, він майстер у питаннях політичної еквілібристики та постмодерних кульбітів, тож буде дуже дивно, якщо брюссельські бюрократи після цього не пустять сльозу й не запросять Путіна й Лукашенка того ж дня приєднатися до Угоди про асоціацію, а НАТО не випише ПДЧ раніше, ніж надасть той клятий план Україні та Грузії.

А коли угод буде досягнуто, то Путін і Лукашенко зможуть вибити для себе преференції й недоторканість. Можливо, росіяни та білоруси навіть погодяться, що страуси та аквадискотека – це суверенне право цих двох самодурів. Хай собі бавляться. Лиш би людей більше не зачіпали.

А після того вже можуть іти на покій і доживати старість не в бункерах, трясучись перед потенційними замахами і просто боячись гніву народного, а як люди, які подарували своїм країнам добробут. Повернули їм права та свободи, ввели до європейської сім’ї.

Звучить божевільно? Безперечно. А хіба Путін і Лукашенко неодноразово не намагалися довести світові, що вони непередбачувані стратеги, які всіх перехитрили? Хіба не вони створювали багатоходівки й завше хотіли пошити всіх у дурні? Це чудова нагода довести, що вони здатні таке витворити й зостатися у виграші. Гра з позитивною сумою. Щоправда, боюся, що аж до таких філігранних висот міжнародної політики навіть їхні суркови не домудрувалися.

Тож якщо Путін і Лукашенко дійсно прагнуть об’єднання наших народів, так хочуть усіх перехитрити й зостатися в дамках – ось для них дієвий і доволі простий план. Тільки здається, що ці двоє не пристануть на подібне. Натомість виберуть найгірші сценарії для себе і країн, над якими знущаються. Бо Путіну й Лукашенку важлива, звісно, не дружба народів і не добробут населення. Тож ті, хто переживає за справедливий суд над цими злочинцями, які в такий спосіб могли б уникнути розплати й покарання, можуть спати спокійно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Остання версія людства Вибрати не можна тільки Батьківщину