Подвійне громадянство в Україні: за і проти

Подвійне громадянство в Україні: за і проти
Законопроєкт про легалізацію подвійного громадянства в Україні президент Володимир Зеленський подав на розгляд Верховної Ради ще наприкінці минулого року. Документ значився як “невідкладний”, проте в травні його розгляд вкотре довелося перенести – тема виявилась аж надто дискусійною.

Як є зараз

Стаття 4 Конституції проголошує, що в Україні існує єдине громадянство, підстави для набуття чи втрати якого визначаються законом. Закон зі свого боку передбачає, що в разі добровільного набуття громадянства іншої держави громадянин втрачає український паспорт. Але механізму, як це мало би відбуватися, немає. Кримінальної відповідальності за подвійне чи так зване множинне громадянство теж немає, тому, хоч воно й недозволене, фактично за нього не карають. Щоправда, є санкція за приховування факту набуття громадянства іншої країни, але це лише штраф від 170 до 510 гривень.

З 1 червня 2016 року громадянство інших країн заборонено мати державним службовцям. Однак фактично ця норма не надто працює, адже, до прикладу, свого часу десант грузинських та інших закордонних фахівців, яких запросили працювати в український уряд, рідні паспорти зберіг, і на це закривались очі впродовж усієї їхньої роботи в Україні. За браком чітких правових рамок склалася ситуація, коли біпатридами насправді є багато українців, особливо в прикордонних регіонах. Точної статистики немає, адже наявність другого паспорта не особливо афішується.

Що пропонується

У президентському законопроєкті прописаний більш лояльний підхід до множинного громадянства. Добровільне набуття громадянства іншої держави, наприклад, перестане бути підставою для втрати громадянства українського.

Також передбачено розширення кола осіб, які набувають громадянство України за територіальним походженням. Для цього потрібно буде мати прадіда чи прабабу, які народилися або постійно проживали на територіях, що входили тоді до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). За задумом команди президента, це мало би сприяти поверненню в Україну діаспори.

Іноземцям за новими правилами не потрібно буде відмовлятися від першого паспорту, якщо складуть “присягу громадянина”. Спрощується процедура для чужоземців, які воювали в ЗСУ, а також для біженців із держави-агресора чи держави-окупанта, які зазнали там переслідувань.

Водночас планується ввести обмеження щодо можливості обіймати державні посади для тих, хто має іноземне громадянство.

Явні і приховані ризики

Перше питання, яке спричиняє найбільше занепокоєння, – це загроза фактичного узаконення російських паспортів, які РФ видає на окупованих територіях. Як показав досвід і Грузії, й України, використання паспортизації населення для легалізації своїх воєнних дій – це вже типова тактика Кремля в гібридній війні.

Рік тому Володимир Путін своїм указом спростив порядок отримання громадянства РФ для жителів Криму й Донбасу. За даними РНБО, Російська Федерація вже видала приблизно 156 тисяч російських паспортів на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Відповідно до чинного законодавства, Україна правових наслідків “роздачі” російських паспортів на окупованих територіях не визнає. Зокрема, це визначено в ЗУ “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, який стосується Криму, а щодо окупованих районів Донбасу було видано аналогічне розпорядження Кабміну “Про невизнання Україною паспортних документів, виданих уповноваженими органами іноземної держави” від 08.05.2019.

Тому зараз нові законодавчі ініціативи влади щодо фактичного узаконення подвійного громадянства відлякують передусім можливістю легалізації російських паспортів. Чи не є це одним зі шляхів примирення з агресором і реінтеграції окупованих територій разом з усім “нажитим добром”?

У “Слузі народу” звинувачення в спробі легалізувати російські паспорти на окупованих територіях категорично відкидають і запевняють, що в законі буде передбачено для цього спеціальний запобіжник. У законопроєкті також виключена спрощена процедура отримання українського громадянства (тобто складання присяги замість відмови від першого громадянства) для країни-агресора, а перелік держав, громадяни яких матимуть право на таку спрощену процедуру, визначатиме Кабінет Міністрів.

Щоправда, критеріїв, за якими уряд складатиме цей список, наразі немає, що дає ще один привід для занепокоєння. Адже обережний і зважений підхід потрібен не лише у випадку з російськими паспортами. Скажімо, Угорщина вже не перший рік масово видає свої паспорти жителям Закарпаття, і цей чинник також варто було б врахувати.

У законопроєкті пропонується визначити державні посади, які не можуть обіймати люди з подвійним громадянством. Там і РНБО, і Генштаб, але, до речі, немає Верховної Ради. Тобто люди з подвійним громадянством могли би цілком легально – тепер уже не приховуючи свого статусу – обиратися депутатами парламенту.

Головне експертне управління ВРУ у своїх висновках щодо цього законопроєкту також вказує на низку дискусійних норм, які потребують доопрацювання. Зокрема, не до кінця зрозумілий статус присяги, яку складатимуть для отримання громадянства. Окрему увагу варто звернути на її текст, де взагалі не згадуються такі важливі аспекти взаємовідносин між державою та громадянином, як повага до прав і свобод інших громадян, ставлення нового громадянина до української мови, культури та історії. “Видається, що з метою інтеграції нових громадян в українське суспільство має бути запроваджена сертифікована перевірка знання ними історії України та української мови. Подібна практика має місце в таких країнах, як Польща, Чехія, Латвія та ін.”, – нагадують правники.

Є ще один важливий нюанс, який не одразу спадає на думку, але на який варто зважати. Безвізовий режим ЄС з Україною, який було запроваджено в червні 2017 року, стосується виключно осіб з українським громадянством, а не біпатридів. Тому легалізація подвійного громадянства Україною потенційно може створити підґрунтя для перегляду Європейським Союзом безвізового режиму, оскільки змінюються умови, за яких такий режим було надано.

З іншого боку, в умовах глобалізації й міграції робочої сили множинне громадянство, мабуть, неминуче, адже дає для людей мобільних безумовні економічні й побутові вигоди. Україна не може закривати очі на цей факт і, зрештою, змушена буде врегулювати ці питання в інтересах своїх громадян.

Щоправда, тут обов’язково варто враховувати українську ситуацію й український контекст. Адже як у дискусіях щодо другої державної мови часто наводять позитивний приклад Швейцарії, так само можна знайти приклади подвійного громадянства в інших державах. Але чи узаконювали вони іноземні паспорти під час гібридної війни? У таких умовах “какая разница”, яке громадянство, як і “какая разница”, яка мова, може зіграти з країною злий жарт.

1 Comment

  • Микола , Червень 15, 2020 @ 3:20 pm

    Інститут подвійного громадянства в Україні існував нелегально. Цим було заподіяно збитків національним інтересам України внаслідок військових дій РФ протягом 30 років. Ці збитки обраховуються мільярдами гривень офшорів та зруйнованої інфраструктури Донбасу. Легалізувати інститут подвійного громадянства означає кинути Україну в новий виток війни та знищення , демонтаж державності. Не можна вводити інститут подвійного громадянства в Україні.

Залишити відповідь до Микола Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *