Покоління незалежності й радянська ностальгія

Покоління незалежності й радянська ностальгія
За 30 років незалежності України з’явилося нове покоління людей, яке значною мірою ламає усталені регіональні відмінності й за своїми поглядами та ціннісними орієнтирами суттєво відрізняється від покоління своїх батьків. На відміну від Росії, в Україні все менш відчутною стає ностальгія за СРСР, але ця туга за минулим, схоже, не спішить відпускати нинішню українську владу.

Серіальність і совковість в одному флаконі?

Під час підготовки до святкування Дня Незалежності виник скандал через встановлені в Києві на Алеї Небесної Сотні декорації. За поясненнями організаторів, ці конструкції мали проілюструвати різні періоди української історії, через які країна пройшла на шляху здобуття незалежності.

Але багато кому не сподобалося нагадування про інтер’єри радянських квартир і автомати з газованою водою, адже СРСР – це не лише “морозиво за 18 копійок”, а й ГУЛАГ. Особливе обурення спричинило те, що ці “символи ностальгії за Радянським Союзом” розмістили саме там, де гинули українські патріоти. А й справді, невже не знайшлося іншого місця для встановлення цих конструкцій, щоб вони не закривали собою портрети загиблих героїв Майдану або ще гірше – щоб ці портрети, ніби бідні родичі, не заглядали у вікна бутафорських хрущовок?

Інсталяцію врешті демонтували, але осад залишився. Маємо чергове підтвердження, що нинішня влада й далі мислить “серіально”, наче робота президента – це просто ще один “телевізійний проєкт”, тож достатньо просто відзняти потрібну картинку в потрібних декораціях і показати її в телевізорі. І дарма, що ці конструкції із сумнівною радянською естетикою зовсім не вписуються в реальне життя, ба більше – ображають пам’ять людей, які обстоювали майбутнє України під час Революції гідності. Залишається тільки одне питання: чи це був спеціальний плювок у пам’ять Майдану, чи дурна несвідома помилка, яка пояснюється дуже просто й сумно – для людей в офісі президента Майдан був пустим звуком, тож жодної причетності до цих подій і цінностей вони не відчувають.

Незалежність і євроінтеграція

У цьому контексті цікаво подивитися, якими є суспільні настрої напередодні 30-ліття незалежності. Відповідне опитування, яке провела Соціологічна група “Рейтинг”, показує, що сьогодні за проголошення незалежності України загалом проголосувало б 80% українців, а проти – лише 15%.

Найбільша підтримка серед покоління, яке народилося після 1991 року (87%), а також серед мешканців Західних і Центральних регіонів та більш заможних людей. Але попри розбіжності, не менш як дві третини в кожній демографічній групі голосували б сьогодні за проголошення незалежності України. Такі результати, мабуть, все-таки вселяють надію, адже об них ламаються списи російських пропагандистів, які в ці дні вкотре втовкмачують глядачам російських каналів (яких, на жаль, не бракує і в Україні) про “найбільшу геополітичну катастрофу”.

Громадянами України ідентифікують себе 75% опитаних, натомість європейцями – 26%, “радянською людиною” – 21%. Водночас старші громадяни менше вважають себе європейцями, але частіше, ніж інші, – “радянськими людьми”.

Панівним зовнішньополітичним вектором в Україні є європейська та євроатлантична інтеграція. Так, вступ у ЄС підтримують 64%, у НАТО – 54%. Європейське майбутнє передусім вибирає молодь (16-24 роки): 66% – за вступ у НАТО і 75% – у ЄС. Але навіть і в найстарших категоріях не менш як половина респондентів виступає за рух України на Захід.

Проросійський і проєвропейський напрямки роками розділяли українців, адже на цьому питанні спекулювали й далі спекулюють політики, посилюючи регіональні розколи задля мобілізації своїх виборців. Але зараз стає очевидно, що для молодих людей регіон проживання не є ключовим чинником того, як вони бачать майбутнє України. Серед наймолодших (16-24 років), на відміну від старших, простежується тенденція до консолідації навколо проєвропейської ідеї. Навіть на Сході, де більшість проти вступу в ЄС, молодь переважно підтримує рух до Європи (58%).

Ностальгія за СРСР і (не)толерантність

61% українців не шкодує зараз про розпад Радянського Союзу, натомість 32% – жалкують. Найбільше таких на Південному Сході країни, серед представників старшого покоління, менш забезпечених. Ностальгують за СРСР також ті, хто вважає, що їхні найкращі часи вже в минулому. Автори дослідження констатують, що відмінності в ставленні до радянського минулого серед населення Росії та України є діаметрально протилежними: якщо за останні десять років рівень ностальгії за СРСР в Україні поступово знижується, то в Росії він зростає.

Але попри те, що українці здебільшого вибирають європейський вектор розвитку, вони не надто активно переймають таку європейську цінність, як толерантність. Так, 47% опитаних негативно ставляться до ЛГБТ-спільноти, 42% – до чайлдфрі (люди, які вирішили не мати дітей). Водночас до людей, які не вірять у Бога, українці більш терпимі: лише 28% їх не сприймають, а 63% загалом ставляться нейтрально. Покоління незалежності очікувано виявилося найбільш толерантним – до всіх трьох категорій воно ставиться скоріше нейтрально (60-70%).

Однак найбільш терпимою молодь є й до чинної влади. Попри те, що президентський рейтинг Володимира Зеленського скотився до 27,2%, серед покоління незалежності кожен другий із тих, хто голосує і визначився, обрав би його. Високий рейтинг у Зеленського й тих, які ще не голосують (16-17 років): більш як 50% обирають його загалом і майже 70% з тих, хто визначився й голосував би.

Як пояснити, чому найбільш прогресивне і проєвропейське покоління й далі підтримує політиків, які раз за разом намагаються загравати з Росією й паразитувати на залишках радянського менталітету? Можливо, дається взнаки кіношність образу Зеленського й інфантильність молоді. А, може, проблема в тому, що молоді люди досі не бачать альтернативи, а інші політики легковажно випускають з уваги це покоління виборців, не знаходячи до нього підходів і не намагаючись говорити з ним його мовою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Час с(р)амоосвіти Хто ми на тридцятому році незалежності?