By 
Цьогоріч 11 травня Рада ЄС затвердила резолюцію щодо розвитку політики “Східного партнерства” після 2020 року. Зокрема, у документі було зазначено, що цей формат має сприяти реалізації цінностей демократії, свободи, взаємодопомоги та стабільності у країнах регіону – Грузії, Україні, Азербайджані, Молдові, Білорусі та Вірменії.
Важливими завданнями в рамках реалізації цієї політики є активізація економічної інтеграції, нарощення співпраці у сфері торгівлі, посилення антикорупційної боротьби, здійснення завдань, що сприяли б входженню країн партнерства до внутрішнього ринку ЄС, а також наближення законодавчих норм вищезгаданих країн до європейського законодавства. У резолюції також наголошується, що важливо й надалі реформувати країни “Східного партнерства”, щоб ті відповідали нормам ЄС.
Нагадаю, політика “Східного партнерства” розпочалась у 2009 році. Вона вимагає від країн Східної Європи, як і прагнуть вступити до ЄС, виконання вимог і норм Європейського Союзу. Однак реальне реформування відтоді здійснювалось лише в трьох країнах – Грузії, Україні та Молдові, з якими у 2014 році було підписано відповідні Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Певні напрацювання спостерігалися й у Вірменії, з якою у 2017 році було укладено Договір про партнерство. Проте останніми роками європейські прагнення Вірменії, як і інших пострадянських країн – Білорусі та Азербайджану, стримує Росія. Вірменія та Білорусь значною мірою залежать від Кремля і не можуть порушувати норми Євразійського економічного союзу та ОДКБ, до яких входять. Водночас з Азербайджаном останнім часом ведуться переговори про укладення нової угоди.
Актуальною в рамках політики “Східного партнерства” залишається й безпекова проблема, адже за останнє десятиріччя ситуація в регіоні не покращилась. Зокрема, залишаються зони напруження у Придністров’ї, Нагірному Карабаху, Абхазії, Осетії, Криму, на сході України. Останнім часом загрози з боку Російської Федерації посилюються, тому ЄС змушений був розробляти безпекові проєкти в рамках PESCO (Постійного структурного співробітництва в рамках безпеки ЄС).
Говорячи про майбутнє країн “Східного партнерства”, потрібно чітко визначити, хоче Євросоюз бачити їх в своєму складі чи просто прагне створити певну буферну зону між собою та Російською Федерацією, яка постійно проявляє експансіоністські настрої. Однак не всі країни цього регіону докладають відповідні зусилля для євроінтеграції. Якщо Вірменія та Азербайджан спочатку проявляли значну активність, то останнім часом під впливом Росії їхні євроінтеграційні прагнення перетворилися в просту формальність. Білорусь також говорить про євроінтеграцію здебільшого лише декларативно чи щоб насолити Росії, яка останнім часом намагається її приєднати до себе та утворити російсько-білоруську державу.
Водночас найбільші зусилля щодо інтеграції з ЄС докладають Грузія, Україна та Молдова, які, зокрема, сформували міжпарламентську асамблею. Саме тому, якщо ЄС ще зацікавлений в розширенні на схід, він має активізувати роботу саме з цими країнами та закріпити з ними перспективи їхнього членства в рамках “Східного партнерства”. Для поглиблення співпраці, на думку експертів, можна запровадити зону вільної торгівлі у регіоні, посилити механізми участі громадськості, зокрема неурядових структур країн-партнерів, у процесі ухвалення рішень в рамках “Східного партнерства”.
Україна останніми роками чітко задекларувала та зафіксувала у Конституції своє прагнення інтегруватись до ЄС. Тому потребою часу є посилення політичного діалогу нашої країни з Євросоюзом, активізація співпраці з країнами ЄС у військово-технічній та безпековій сферах, оптимізація інституційних і організаційних механізмів співпраці для збільшення ефективності спільних програм в рамках Угоди про асоціацію та інших відповідних документів.
Та хоча представники Євросоюзу й говорять про активізацію співпраці з країнами “Східного партнерства” і про можливість їх вступу до ЄС, найближчим часом це буде доволі проблематично, зважаючи на нинішні виклики. В умовах поширення коронавірусу, виникнення напруження між США та країнами ЄС, послаблення економіки Євросоюзу, посилення міграційної проблеми, наявності певних відцентрових тенденцій, виникнення протиріч між центром і периферією (Польща і Угорщина намагаються диктувати свої умови Брюсселю), членство в ЄС України, Грузії та Молдови відкладається на невизначений термін.
