Зірки, які змушують палати од сорому

Зірки, які змушують палати од сорому
Багатьох українців здивувала відсутність реакції вітчизняних селебриті на інформацію про знущання, яких зазнали від поліцейських жінка та чоловік в Кагарлицькому райвідділку. Особливо контрастно така пасивність виглядає на тлі рішучої активности американських зірок шоу-бізнесу під час протестів, що прокотилися Штатами через вбивство копами афроамериканця Джорджа Флойда. Відомі люди стали справжніми голосами та натхненниками опору.

Водночас Зеленський та команда намагаються нав’язати соціуму лояльних до себе селебриті як суспільних авторитетів та лідерів думок. Але що ж це за авторитети такі, які мовчать, коли потрібно кричати про проблеми суспільства, і говорять, коли краще би промовчали?

Перемога Володимира Зеленського – це перемога забав над мисленням, себто розважального над інформаційним. Перемога “та годі, розслабся” над “в країні триває війна”. Перемога естради та шоу-бізу над всіма іншими сферами та здоровим глуздом. І великий внесок в це зробили медіа, які не лише шкребли авдиторію за вушком, водночас нашіптуючи в нього про нові купальники Насті Каменських, про кожен срач за участи Олі Фреймут чи Марув, а й лоскотали пузо убогим кварталівським гумором. І тепер Зеленський віддячує зіркам за свою перемогу, а заодно намагається цим поширити їхній авторитет та впливовість на все більшу частину суспільства, долучаючи їх до промокампаній влади.

Ба більше, на посаду міністра культури влада висунула Олександра Ткаченка – ексгендиректора “1+1 media” – медіакорпорації Коломойського, яка не лише з усіх щілин рекламувала Зеленського перед виборами, а й добряче доклалася до промоції зіркових вибриків.

Чому ж зірки мовчать тоді, коли варто говорити? На те є кілька причин.

По-перше, частина із них живе відірвано від решти суспільства. Вони як поні чи єдинороги, що витають у хмарах, пісяють веселкою і лиш час від часу спускаються до простих смертних, аби щось їм там поспівати. Тому ці небожителі можуть не дуже й уявляти собі, які там в цих смердів проблеми.

По-друге, тому, що ментально вони не українські, а совкові зірки. Більшість із них взорується на все російське та на тамтешній ринок. Декотрі досі літають туди на гастролі, ніби нічого не трапилося.

По-третє, частина мовчить тому, що не хоче сваритися з владою. Ці люди сподіваються як не отримати запрошення на парад, поспівати з якогось даху на Хрещатику, то хоч пройти кастинг на роль в фільмі за державні гроші. Або хоч в Кварталі виступити. Інші ж не проти отримати звання заслуженого чи народного артиста. А роздаються вони президентськими указами, тому хто ж собі ворог?

По-четверте, із цехової солідарности. Частина зірок вбачає в приході Зеленського до влади вікно можливостей для представників галузі. Сподіваються, що він тепер своїх не кине, адже кварталівських прилаштовує, то, може, й до інших сфер естради дійде черга.

По-п’яте, коли влада надумає звільняти Авакова, дасть добро на його критику, то всі ці зірки швиденько спустяться зі своїх висот й кинуться лаяти поліцію. Раптом виявиться, що і у них є якийсь травматичний досвід стосунків з охоронцями закону. А до того не можна, бо їм ж іще по корпоративах заробляти. А корпоративи хто замовляє? Крім політиків – бізнесюки, а де великі бабки – там обов’язково великі поліцейські начальники крутяться. Тому треба почекати.

По-шосте, зірки, можливо, дійсно проти поліцейського свавілля, просто вони ж поза політикою, як заповідав сам президент, тому не гоже їм про таке публічно висловлюватися. А то ще забрудняться тією політикою, може, чого доброго, свідомішими від того стануть, на мітинги ходити почнуть, права захищати. Та упаси Боже. Краще й далі рекламувати масочки, мірятися наколотими губами, розводити лохів на купівлю квитків на мотиваційні тренінги та світити задницями в Instagram.

Й ось ця ситуація дуже добре показує всю сутність “позаполітиковости”, її гнилизну, а також вибірковість тих, хто нею прикривається, аби не брати на себе відповідальність та сміливість, аби почуватися кумирами та прикладами, поки не сталося якоїсь складної ситуації, що потребує вибору чи хоча б вступу в незначний конфлікт із владою. І все – порожньо. Ніхто вже не горить бажанням ставати прикладом для наслідування.

І призначення Ткаченка на посаду міністра культури тільки загострить ситуацію, бо просуватиме він в Україні саме таку культуру: порожню, владолюбну та боягузливу. Натомість тих небагатьох зірок, які волонтерять, не бояться висловлювати спротив владі, намагатимуться запхати ще далі на маргінеси, аби на їхньому тлі придворні селебриті не виглядали аж настільки убого.

І нічого не варті навіть не ті зірки, які бояться хоч щось пискнути проти влади. Нічого не варте те суспільство, яке готове прийняти таких персонажів для себе за лідерів думок та авторитетів. Такі зірки не запалюють серця – ймовірніше згоріти од сорому за них.

1 Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Недодержави соціальних мереж Ніцше про «нову аристократію». І наші дні