Старість відміняється

Ще донедавна старість у більшості з нас асоціювалася із жіночками-пенсіонерками на лавочках коло під’їздів багатоповерхівок, дідусів за грою в шахи чи доміно у міських парках, або ж з літнім подружжям на ганку сільської хати з паличками в руках і котом у ногах. А ще з дачею, садом, відвідинами онуків по вихідних тощо. Але так виглядає, що більшість нинішніх шістдесятилітніх (+/-) про таку старість зможуть лише помріяти.

Троє вчених-економістів: Джон Атагуба із School of Public Health при університетів в місті Капштад, Девід Блум із T.H. Chan School of Public Health при Гарвардському університеті та Ендрю Скотт із London Business School – опублікували статтю про проблему старіння світу, поширену в рамках проекту Syndicate. «COVID-19 спричинився до того, що неможливо вже ігнорувати процес старіння населення світу – пишуть автори. – Це перша пандемія від того часу, коли в глобальному масштабі вікова група осіб із понад 65 років стала більшою від групи дітей, менше п’яти років…».

У своїй статті вчені наводять низку цікавих, а швидше – вражаючих фактів. Наприклад, у 1950 році у світі жило в сім разів більше дітей віком до 15 років, ніж осіб старших за 65 років, а до 2050 року ці дві вікові групи чисельно порівняються. Експерти припускають, що тоді буде коло 1,5 млрд людей в віці від 65 років і вище. Причини відомі: вже три чверті століття як не було світових воєн з мільйонними жертвами чи смертоносних глобальних пандемій. В період від 1913 до 2019 років середня тривалість життя у світі зросла з 34 до 73 років. Разом з цим, внаслідок погоні за зростанням добробуту, споживацьких лихоманок, перманентних економічних криз, зростання коштів життя etc. люди все менше хочуть народжувати дітей, що й спричинило демографічну кризу. Уряди не знаходять розумнішого вирішення проблеми, як лиш підвищувати пенсійний вік, а їхні програми підтримки молодої сім’ї практично ніде не призвели до суттєвого зросту народжуваності.

Зрештою, ці тенденції не є жодною сенсацією, а згадана стаття мала на меті дещо інше. Ці троє вчених, опираючись на цифри, факти і тенденції, запропонували створити глобальну інституцію, яка б захищала права літніх людей, бо «як виявилося»: «Немає жодної окремої міжнародної агенції, відповідальної за забезпечення прав та відстоювання інтересів осіб старших від 65 років – вікової групи, яка найшвидше зростає». Тож автори статті пропонують ухвалити відповідну конвенцію ООН, а також заснувати таку агенцію, котру вони пропонують назвати Програма ООН для Літніх Осіб (UN Program for Older People, UNPOP).

В цьому місці я б попрощався зі статтею і її авторами, та перейшов до українських реалій. І не тому, що не вірю, аби цивілізований світ раніше чи пізніше не впорався з тією проблемою, а тому, що усвідомлюю, що Україна до цього світу не належить. Отже, з проблемами нашої старості нам, скоріш за все, доведеться впоратися самотужки. На українську державу, приватизовану олігархами, прогнилу від корупції і ще й втягнуту в збройний конфлікт, навряд чи можна покладатися. Але що значить «впоратися»? Ну, по-перше, вже навіть українські чиновники не приховують, що з того ж 2050 року про державні пенсії доведеться забути – пенсійний фонд розікрали, начебто, ще до них. Про заощадження «на старість» у більшості українців теж, мабуть, говорити не доводиться. Утримання старших, котрих більше, молодшими, котрих менше? Не вірю.

Залишається одне – працювати, заробляти на прожиття. І в цьому теж немає ніякої сенсації. Вже сьогодні одну шосту частину глобальної робочої сили становлять люди у віці 55 років і вище. У країнах з низьким та нижчим від середнього доходом ця цифра ще більша – самі тільки 65-літні і старші від них становлять 46% робочої сили.

Що це врешті-решт означає? Те, що більшості нинішніх шістдесятилітніх (+/-) доведеться доживати життя в статусі працездатних, для чого їм буде потрібно все те, що й молодим: оволодівати новими технологіями, підтримувати здоров’я на належному рівні, отримувати сертифікати, ліцензії і дозволи. І так до останнього подиху. Отож я й кажу – старість відміняється.