By 
Кадрова політика Володимира Зеленського є відверто провальною. Частина призначень видається абсолютно алогічною та неадекватною. Проте замість того, щоб виправити ситуацію й чимшвидше позбутися баласту, що тягне рейтинг владної команди на дно, цих персонажів виправдовують та підвищують. Бо вони свої.
Одним із найяскравіших прикладів такої неадекватної кадрової політики Зе!команди є призначення Сергія Шкарлета міністром освіти. Призначення, попри плагіат у дисертації. Попри спротив наукового середовища. Попри любов Шкарлета до Януковича та Табачника, якою публічно вихвалявся. І навіть попри кнопкодавство, за яке нова влада обіцяла дуже жорстко карати і завдяки якому якраз вдалося нашкребти рівно 226 голосів, аби рішення вважалося прийнятим.
Кадрова політика владної команди, схоже, просто залежить від того, чи подобається людина Зеленському або комусь із його нашіптувачів. А ще президентові просто може заімпонувати якийсь факт із біографії. А що там ще є в тій біографії – неважливо. Так президентові начебто подобається те, що Шкарлет був наймолодшим ректором країни. А оті плагіати, любов до регіоналів, непрофесійність – це все таке, дріб’язковість. Зате ж наймолодший! Рекорд!
Здається, що на одній хвилі із Зеленським перебуває спортсменка Олена Костевич. Вона у своєму профілі на Facebookпропонувалапідтримати кандидатуру Шкарлета уже без приставки “виконувач обов’язків”ще перед призначенням того в крісло очільника МОН. А на те, що Шкарлета звинувачують в плагіаті, вона відреагувала так:“Не вірю про плагіат. Поки не постало питання про призначення на посаду, ніхто не «копав». Знаю Шкарлета особисто, залишив дуже позитивне враження. На будь-яку людину можна знайти свій «плагіат»”.
Тобто фактине мають значення. Це не аргумент, коли йдеться про особисте знайомство. “Залишив дуже позитивне враження”– оце аргумент! Неважливо, хто і що доводить, бо є моє персональне уявлення. Російська пропаганда утвердила в свідомости людей не тільки те, що істина неважлива, а й те, що кожен має право на власну суб’єктивну думку, яка і є істиною в останній інстанції. Є багато версій і жодної істини. Минули часи, коли дружба з Платоном важила менше за істину. Та й Платони здрібніли.
Люди просто утвердилися для себе в якійсь думці, і більше жоден раціональний аргумент не має шансу пробитися крізь броню їхньої опінії, бо в такому разі доведеться визнавати, що вони не мали рації. А люди страшенно цього не люблять. Тому Зеленський постійно заперечує свої провали, виправдовуючись, мовляв, що скандал із Єрмаком замовний, а корупція Татарова стосується не часів його праці в Офісі президента Зеленського. Тобто самі корупційні діяння нічого не означають.
Так і Костевич сама собі суперечить, бо спочатку пише, що не вірить в плагіат, а потім, що свій “плагіат”можна знайти на будь-кого. Цим вона насправді підтверджує, що цілком вірить в плагіат, проте не вважає його важливим при доборі на посаду міністра освіти. Бракує лиш гасла “Плагіат поза освітою”. Як Зеленському кортить мати девізи “Зеленський поза корупцією”, бо він постійно намагається викрутитися від різних “причетностей”, та “Свої поза відповідальністю”.
Подібні виправдовування могли б мати хоч якийсь сенс, якби йшлося про менеджерів та політиків, які дійсно довели свою ефективність, проявили себе в професійній сфері чи стали зразковими реформаторами. Без яких ніяк. Але “наймолодший ректор”– так собі досягнення. Як і “свій, з Чернігівщини”.
Проте для декого саме це і є головним критерієм. Ота, перепрошую, “свійськість”. Бо своїх не кидають. Тому Зеленський так топить за своїх Єрмака і Татарова, які не просто мали б втратити роботу після корупційних скандалів, а йзникнути назавше з владних коридорів. Це якщо не згадувати про кримінальні провадження та тюремні терміни, від яких їх пильно бережуть прокурори Венедіктової.
Тому від кадрової політики президента та компанії варто очікувати лише гіршого і гіршого. Тож, з одного боку, дивує, що ще залишаються серед посполитих прихильники владної команди. З іншого – це саме такі, “свійські”– ті, хто не визнають власних помилок, бо сприймають Зеленського за “свого”, того Голобородька з серіалу, простого вчителя з народу. А своїх вони не кидають. Принаймні поки не усвідомили, наскільки він кинув їх.
