By 
Haute politique: quantum scimus gutta est[1]
Велика політика… Історики завжди намагалися знайти в ній таємні рушії, прагнули виявити невідомі деталі минулого. Велика політика вимагає великих коштів, а таємна, відповідно, – таємних. Донедавна період української державності 1917-1920 рр. був для нас білою плямою, а невеликий його етап – Гетьманат Павла Скоропадського, – що тривав впродовж семи з половиною місяців (з 29 квітня по 14 грудня) 1918 року, залишався й зовсім непізнаним. Однак часи змінилися, як і погляди дослідників минулого, які отримали сьогодні можливість зазирнути до раніше недоступних документів і матеріалів. Таємні грошові видатки існували завжди, не був винятком й уряд Гетьмана. Підтверджують це таємні документи тих часів, що збереглись у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України.
В архіві виявили понад 20 офіційних розпоряджень про асигнування коштів під грифом “таємно”. Всі вони датуються осінню 1918 року, коли над державою Павла Скоропадського збиралися хмари. Ледь вщухли повстання наприкінці літа 1918-го, як з жовтня хвилювання народу, спричинене більшовиками й соціалістами, знову почало наростати. Погіршилася й зовнішньополітична ситуація. Центральні держави зазнали поразки: вже в жовтні розпалась Австро-Угорщина, а в листопаді революція сколихнула Німеччину. Гетьманат ж не мав ще власної армії для захисту від більшовизму ззовні і соціал-більшовизму всередині. І хоча на потреби Військового міністерства було витрачено більше 352 млн крб.[2], формувати армію можна було лише після візиту Гетьмана до Німеччини у вересні 1918 р. на запрошення кайзера Вільгельма.
Однак ще перед цим, розуміючи всю складність ситуації, Павло Скоропадський прагнув відновити українське козацтво, яке б до утворення армії підтримало його у розбудові країни. Напередодні, у червні 1918-го, Гетьман розпустив Вільне козацтво і всі приватні козацькі організації. Втім уже 10 серпня того ж року Скоропадський надсилає до Ради міністрів закон “Про відновлення Українського козацтва” на чолі з Гетьманом. Невдовзі закон було опубліковано у “Державному віснику”, а отже ця справа мала державний характер і не була таємною. Проте бюджетних витрат на відновлення козацтва зафіксовано не було. Не підпорядковувалося воно і Військовому міністерству, а лише Генеральній козачій раді і особисто Гетьману. Окупаційна влада, яка ще у вересні 1918-го твердо вірила у власні сили, навряд чи була прихильно до озброєння ще неорганізованого нового козацтва після майже безперервних повстань. Тому 15 вересня 1918-го таємною постановою на потреби Українського козацтва в розпорядження начальника гетьманського Штабу було асигновано 900 тис. карбованців.
Наступна таємна передача грошей тому ж розпорядникові відбулася майже через місяць, однак на які потреби – невідомо. Згодом, 18 листопада, в розпорядження начальника Штабу Гетьмана було асигновано 10 млн карбованців. Сума доволі велика, з огляду на те, що “таємні видатки” у бюджеті за 1918 рік становили лише 10,348 млн карбованців. Для порівняння, надзвичайні видатки для допомоги ЗУНР становили 6 млн крб., але вони не були таємними.
Розв’язку може підказати ситуація, що склалась у країні в листопаді 1918 року. Центральні держави програли війну, їхні армії на теренах України революціонізувались і поступово займали нейтральні позиції щодо українських державних справ. Саме тоді в країні знову наростає протигетьманське повстання, а на Півночі збирається Червона гвардія. 10 листопада Павло Скоропадський закликав націю до об’єднання заради Батьківщини і спокою, говорячи, “що порушувати в ці дні звиклий хід державного життя навіть з найкращими намірами було б те саме, що наражати нашу країну на велику небезпеку, а може бути, не дай Боже, і на загибель”. Після цих слів, які виявились пророчими, Гетьман попереджає, що у нього є “достатньо сили, щоб не допустити жодного порушення державного порядку”.
Однак власних сил, щоб приборкати повстання, яке очолили, покинувши обітницю вірності, Січові стрільці під проводом Директорії, було надто мало для придушення ще й більшовицького наступу. Гетьман шукав союзників. Ними могли стати лише Дон, Добровольча армія та країни Антанти. Але потенційні союзники не бажали порятунку Україні. Вихід Гетьман знайшов у проголошенні федерації з білою Росією. “У цій федерації, – як було зазначено у грамоті Скоропадського, – Україні належить одне з чільних місць”. Одразу після цього відбулося таємне надання коштів на придушення повстання.
Уже 15 листопада “на заходи громадського спокою” в розпорядження голови Ради міністрів Гербеля було надано 15 млн крб., а 18 листопада в розпорядження начальника Штабу Гетьмана передано вже згадані раніш 10 млн крб. Згодом на потреби Державної варти (знову ж таємно) було надано 40 млн крб., а 21 листопада “на заходи громадського спокою” було отримано ще 10 млн крб. Водночас 15 листопада “на постачання німецьким військовим на Україні продовольчих продуктів” в розпорядження міністра продовольчих справ було виділено 14,116 млн крб.
Дивізія полковника Болчана, що мала прикривати північні кордони Української Держави, приєдналась до повстання і пішла на Полтаву. Не маючи можливості протистояти просуванню Червоної гвардії, 19 листопада гетьманський уряд таємно надає додаткову грошову допомогу для мобільнішого формування у Пскові Північної армії “на захист Південно-Західної Росії” 3 млн крб., до яких згодом додається ще стільки ж, аби силами білого офіцерства з України дати відсіч більшовикам. Утім, як уже відомо, це не допомогло Гетьманові. Одразу після проголошення “Грамоти про федерацію” уряд України виділив 10 млн крб. Донському війську отамана П. Краснова для формування Південної армії.
Усього ж на формування і утримання різних армій уряд Гетьмана витратив 46 млн крб. До того ж 19 листопада Рада міністрів таємно виділила 1 млн крб. для “витрат на особистий погляд Гетьмана України”, а опісля з Європи надійшла інформація про Декларацію країн Антанти про підтримку влади гетьмана П. Скоропадського і необхідність майбутньої інтервенції в Україну.
Тим часом війська Директорії підступили до Києва і спробували захопити Лису гору, де було багато сховищ з порохом, динамітом та іншим військовим знаряддям. Зав’язався бій з гетьманським гарнізоном, у який було втягнуто і німецьких вояків. Сутичка закінчилась перемир’ям. Розуміючи складність і вирішальність моменту, не маючи змоги впливати на загальний перебіг подій, прагнучи послабити тиск повстанців й наступ більшовиків, а також виграти час для мобілізації власних сил, Скоропадський намагається спонукати до активних дій денікінців. Наприкінці листопада він затверджує постанову про таємну фінансову допомогу армії генерала Денікіна на суму 10 млн крб.
Київ все ще залишався в облозі. Гетьманські урядовці намагалися заручитися підтримкою Антанти. Столиця жила очікуванням союзників, але допомоги не було. Слід було обпиратися на власні і добровольчі сили. На початку грудня 1918-го таємною постановою асигнується ще 5 млн крб. “на захист громадського спокою”, а 3 грудня гетьманський штаб таємно отримує додаткові 348 752 крб. Згодом Гетьман таємно надав Міністерству торгу і промисловості 35 млн крб. “на купівлю військового спорядження”, а голові уряду – 2 млн карбованців на невідомі витрати.
На що йшли всі ці таємно виділені кошти? На зброю, платню добровольцям, делегації до потенційних союзників? Імовірно, на все, що ще могло б допомогти Гетьману виправити своє становище під Києвом.
Усю трагічність ситуації, що склалася в Україні в першій половині грудня 1918 року, коли набирало шалено-кривавої дійсності оте легендарне Bellum omnimum contra omnes[3], могли б характеризувати спільні для ворожих сторін надії на допомогу Антанти. Гетьманці тримали оборону і, сподіваючись на підтримку військ та дипломатії союзників, виділяли гроші на утримання їхніх армій. Зокрема 7 грудня для міністра продовольчих справ Глинки з коштів Державної скарбниці було виділено 10 млн крб. “на витрати з доставки прибуваючих до України військ Держав Згоди та війська Одеського гарнізону”.
Між тим війська Антанти прибули до Чорноморського узбережжя і вже невдовзі зустрілися в Одесі з петлюрівцями, які ввійшли в місто без бою 10 грудня. Наступного дня французький дипломат Еміль Енно рекомендував німецькому командуванню допомогти Скоропадському втримати владу. Очікуючи підмоги від Антанти, гетьманський уряд до останнього сподівався на вдалу для себе розв’язку громадянської війни в Україні. Про це свідчать й таємні видатки у Військовий фонд держави у передостанній день існування Гетьманату. Офіційні надзвичайні видатки до Військового фонду з державного бюджету становили 25 млн крб., однак таємні видатки для війська лише за три дні грудня 1918 року досягли 70 млн крб.
Проте Гетьманат вже був приречений на занепад. У спішній таємній телеграмі представника німецького посольства в Києві Ліндемана до німецького таємного радника Надольного про стан в Україні і необхідність втручання у хід подій Антанти, переданій 13 грудня 1918-го з Бреста-Литовського, зазначалось, що повстанських рух набув набагато сильнішої потужності, ніж це усвідомлюють у Києві. Ліндеман, аналізуючи ситуацію, вказував, що “оскільки армія Гетьмана слабка, а наші [німецькі – авт.] війська не хочуть узяти участь [у придушенні повстання – авт.], падіння Києва, очевидно, беззаперечне, і не пізніше, ніж через кілька тижнів”.
Однак події прискорив сам Гетьман. Уже наступного дня, 14 грудня 1918 року, Павло Скоропадський зрікається влади. Українська Держава у формі Гетьманату припинила своє існування. Roma deliberante, Saguntum periit[4].
[1] Велика політика: те, скільки знаємо – крапля (лат.)
[2] За підрахунками асигнувань на потреби військового міністерства, опублікованих у офіційному “Державному вісникові”, вони становили 800 млн. крб.
[3] Війна всіх проти всіх (лат.)
[4] Поки Рим зважував, Сагунт загинув (лат.)
