Убивство бойового духу

Перемир’я за будь-яку ціну – це спосіб знищення бойової готовності та духу української армії.Мир, який Володимир Зеленський начебто побачив у очах Путіна, щодня коштує Україні все дорожче.

Тиша, якої не було

Певний час трималась умовна тиша, коли бойовики стріляли, а українські військові не відкривали вогонь у відповідь. З’явилися поранені, потім загиблі. Щоби зменшити статистику, змінюється класифікатор втрат. Контузію більше не вважають бойовим пораненням, а відносять до травм. Завдяки такій маніпуляції кількість поранених, які фігурують у зведеннях, значно зменшилась.

Ані тристороння контактна група (ТКГ), ані президент не реагують на обстріли та просування бойовиків уперед, які, не побоюючись вогню з боку ЗСУ, почали ладнати свої фортифікаційні споруди все ближче до українських позицій.

Потім трапився випадок, коли пораненого сержанта Ярослава Журавля залишили помирати в “сірій зоні”. Операція із затримання “Вагнерівців” зірвана. Розвідники та політики заявляють про злив інформації, але справу так і не розслідують. Невідомо, як ворог дізнався про секретну операцію, але очевидно: якби її провели, Росія могла б закінчити всеосяжне перемир’я. Можливо, саме тому нібито випадково “засвічують” групу українських розвідників, які готували операцію зі звільнення полонених, яких утримують бойовики. Розвідники обурені та розгублені.

Росія бачить, що український президент готовий буквально на все, щоб зберегти перемир’я, бо закінчити війну – його ключова передвиборча обіцянка. Якщо бойові дії відновляться, Зеленський втратить залишки своїх прихильників. Чому б цим не скористатися та не підірвати боєздатність української армії ще більше? Для цього розробляється спецоперація, результатом якої стає захоплення в полон двох бійців 14-ї механізованої бригади.

Загублені солдати

Уночі з 13 на 14 грудня з позицій 14 ОМБр зникають двоє військовослужбовців. Починаються пошуки. Загалом, такі випадки не рідкісні. Загуляли, напились, самовільно залишили частину. Але незабаром на сайті ТКГ з’являється повідомлення: “14 грудня цього року, перебуваючи у стані сп’яніння, скоїв самовільний перехід на сторону противника (без зброї), і помер від алкогольної або наркотичної інтоксикації”.

Звідки в ТКГ така інформація? На збір розвідданих було мало часу, та й розвідка через всеосяжне перемир’я заборонена. Отже, отримати її вони могли лише від бойовиків. Інформацію, що боєць опинився за лінією фронту і загинув, треба якось пояснювати. Якщо сказати, що його викрали та вбили, то громадськість обуриться. Тому в групі швиденько знаходять вихід із ситуації: заявляють, що він був п’яний чи під наркотиками, перейшов випадково та ще й помер там. Сам помер – ніхто його не вбивав.

Звичайно, рідні хочуть отримати тіло. Починаються перемовини, і росіяни віддають загиблого. Виявляється, що на його тілі численні травми, і помер він не від алкогольного отруєння, а був задушений. З сайту ТКГ зникає інформація про алкогольну інтоксикацію, а натомість з’являється нове повідомлення, де лаконічно вказують, що боєць потрапив на непідконтрольну територію “за невизначених обставин”.

Про долю другого солдата президент, міністерство оборони та ТКГ вперто мовчать упродовж усього часу. Й аж у понеділок, 21 грудня, пресцентр штабу операції Об’єднаних сил визнав, що військовий ЗСУ перебуває на тимчасово окупованій території Луганщини. Зробили це вже після того, як бойовики самі повідомили, що утримують молодшого сержанта Олександра Пупка.

Спецоперація

Якщо припустити, що бійці 14-ї ОМБр самі перейшли до ворога, то поведінка російських окупантів може здатись геть дивною. У таких випадках бойовики завжди влаштовують шоу: випускають в ефір передачі, де залякані військові розповідають, як їм було погано у ЗСУ. Прекрасний привід для пропаганди. Але цього не відбувається.

Одного з солдатів вбивають, але навіщо? Військам заборонено проводити будь-які операції, тому він не міг повідомити жодної корисної інформації. Його б’ють просто так, а потім душать, втрачаючи у такий спосіб ще одного заручника, на якого можна виміняти когось зі своїх. Нелогічно. Звичайно, можна все списати на те, що “сєпари” – нелюди, але є краще пояснення. Зроблено це було зумисно.

Швидше за все, події розвивалися так. Ворожа ДРГ отримала завдання захопити у полон українських воїнів. Зробити це нескладно, оскільки українці не стріляють. Навіть якщо диверсантів помітять, нічого страшного не станеться. Раніше військовий на передовій, почувши десь підозрілий звук чи рух, міг просто вистрілити у той бік, з’ясувавши у такий спосіб, чи не переховується там ворог. Зараз це суворо заборонено. Тобто солдат на посту не буде відкривати вогонь, аж доки явно не побачить перед собою ворога, і навіть якщо вистрілить, рятуючи своє життя, потім змучиться давати пояснення про свій вчинок у низці інстанцій. І ще не факт, що його за цей постріл не посадять. Можливо, тому українці, яких викрала ДРГ, не стріляли. Скоріш за все, бійці чинили опір. Коли вони точно впевнились, що це ворог, відкрити вогонь вже не було як. Почалась рукопашна, звідси і сліди ударів на тілі загиблого.

Дивно, що бойовики повідомили про захоплення у ТКГ. Навіщо? Якщо військових полонили, щоб довідатись якусь інформацію, то логічніше тихо їх вбити і вдати, що бойовикам нічого не відомо. Дезертирували і все… Але росіяни вбивають одного із захоплених, ба більше, передають назад тіло зі слідами вбивства. А коли у ЗСУ замовчують долю другого полоненого, самі заявляють, що він у них.

Згодом прес-служба 14-ї бригади повідомила, що другого військовослужбовця бойовики передали неушкодженим. Обставини за яких він опинився за лінією фронту з’ясовують. Ймовірно офіційним поясненням буде: «Заблукав». У такому випадку російські терористи будуть виглядати навіть позитивно: знайшли бійців і добровільно повернули до дому. Щоправда одного задушеним.

Розгоряється страшенний скандал, і, підливаючи масла у вогонь, бойовики активізують обстріли українських позицій. Двоє наших захисників отримують поранення, а 22 грудня по наших військових – вперше із початку всеосяжного перемир’я – вдаряє ворожа ствольна артилерія.

Ланцюжок якихось нелогічних дій… Але лише на перший погляд.

Росіяни знають, що Зеленський за будь-яку ціну намагається втримати перемир’я. Він не порушить його, навіть якщо викрадуть українських солдатів і одного з них демонстративно вб’ють. Бойовики розуміють, що керівництво України буде їх вигороджувати, а винними у їхніх злочинах зробить своїх солдатів. Такою буде офіційна версія, в яку ніхто не повірить.

Не повірять у неї й військові ЗСУ. Не повірять і остаточно зрозуміють: боятись треба не ворога, а своє начальство, яке у будь-яких діях бойовиків буде звинувачувати їх. Хіба можна служити в армії, яка у кожній ситуації стає не на твій бік, а на захист противника?

Результатом ворожої спецоперації стане остаточне падіння духу в ЗСУ, що призведе до звільнень мотивованих та патріотично налаштованих військових. А без них армія перетвориться на аморфну масу в одностроях, яку можна легко здолати.