By 
Вже чимало країн оголосило про намір до 2050 року зробити кардинальний поворот у бік відновлюваної енергетики та скорочення забруднення довкілля. У такий спосіб вони підштовхують до цього кроку й інші держави, що були більш прагматичні у виборі енергоресурсів, керуючись найперше їхньою ціною, а не наслідками використання.
Відомий економіст середини ХХ ст. Ернст Шумахер у своїх книзі “Мале – прекрасне, або Економіка, в якій людина важлива”, яка, між іншим, була визнана однією з найбільш впливових праць, опублікованих після Другої світової війни, влучно висловився про енергію. Попри те, що в сучасному світі енергія та енергоресурси купуються та продаються, наче звичний товар, вони все ж перестали бути просто одним із благ, а стали основою їхнього створення на рівні з повітрям водою та ґрунтом; на енергії базується все життя сучасної людини, зазначав Шумахер. І справді, енергозабезпечення стало суперресурсом, яке не має рівноцінних замінників. Залишившись без енергії, сучасна людина вмить перенесеться в доісторичний період.
Проте наявність та доступність цього суперресурсу – не єдине, що визначає майбутнє людини. Не менш важливим є спосіб, у який ця енергія отримується, та чи не створює він загроз для цивілізації.
Кілька століть тому головним енергетичним ресурсом в Англії була деревина, яка до того ж використовувалась для будівництва та спорудження флоту. Масове вирубування лісів стало загрозою для подальшого енергозабезпечення вже в середині XVI ст., що й дало поштовх для енергетичного використання вугілля. Проте згодом і вугілля зумовило проблеми. На думку одразу спадає Великий смог у Лондоні 1952-го року, коли забруднення внаслідок спалювання вугілля в умовах штилю та сухої погоди спричинило смерть 4-6 тисяч людей та недугу приблизно 100 тисяч.
Глобально ситуація не надто інша й сьогодні. Збільшення чисельності населення та стрімкий економічний розвиток супроводжувались ростом енергоспоживання та використання викопних паливних енергоресурсів, які суттєво забруднюють довкілля. Окрім погіршення якості повітря, нависає загроза глобального потепління та підвищення рівня світового океану.
Щоправда, теорія глобального потепління має й багато скептиків. Та для них знайдуться й інші аргументи. Споживання паливних енергоресурсів, як-от вугілля, нафта чи газ, супроводжується використанням кисню. А кількість лісів, які цей кисень продукують, скорочується. І зміна цього балансу явно не на користь людини.
Та й самі запаси викопних ресурсів скінченні. Філософ Едуард Гірусов влучно називає людину супергетеротрофом, що намагається отримати все більше невідновлюваних ресурсів у своє розпорядження. І справді, людина побудувала розвиток цивілізації на використанні ресурсів – нафта, вугілля, газ, які є наслідком процесів, що тривали впродовж сотень мільйонів років. І готова використати їх вкрай неефективно за кілька сотень років з одночасним руйнівним впливом на довкілля. Людина вже ладна освоювати космос у гонитві за новими ресурсами, які й далі використовуватимуться неефективно, залишаючи за собою планети-сміттєзвалища. Заповіт Мічуріна: “Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх – наше завдання”, – все ще в силі.
Академік Вернадський ще століття тому розмірковував про перехід людства на повну автотрофність, яку спрощено можна описати як незалежність людини від використання викопних ресурсів. Наразі це фантастична, а, може, і взагалі утопічна ідея. Проте в енергозабезпеченні ця перспектива починає видаватись реальністю.
Така зміна світогляду енергозабезпечення цілком має шанс стати початком цивілізаційного повороту. Але тут мені хотілося б зупинитись. Зупинитись, щоби цілковито не перейти у річище пафосності, розмірковуючи про філософські ідеї нового економічного світопорядку, про який ще 40 років тому писали автори Римського клубу. Чи про “глобальну екологічну комуну”, де усі ресурси будуть спільними, а всі мешканці муситимуть однаково ощадливо їх використовувати. Зупинитись на відповідальному енергоспоживанні, яке коротко можна вписати у формулу: відновлювані, екологічно безпечні енергоресурси, ефективність та ощадливість використання енергії.
Загалом ідея відповідального споживання сьогодні немодна в Україні. Не дивно, адже протягом десятиліть совкового побуту пересічний громадянин мав доступ до обмеженого набору благ не завжди належної якості. І після цього аж ніяк не хочеться обмежувати себе, споживаючи відповідально.
Проте у випадку енергії відповідальне споживання має дещо інший контекст. І у випадку нашої країни ключова роль наразі відводиться не громадянам, а тим, хто приймає рішення і формує екологічну та енергетичну політику держави. Їх, щоправда, обирає народ. А нашим людям усе ще не чужий дух патерналізму – ще одного “побічного ефекту” совка, щедро притрушеного популізмом від владних еліт.
Контекст відповідального енергоспоживання в Україні більш приземлений. Розмови про відновлювану енергетику часто зводяться до дискусій про олігархів, зубожіння та тарифи на електроенергію для населення, які, щоправда, є найнижчими у Європі. А ті, хто собі може дозволити платити, нерідко розглядають ощадність споживання як щось непрестижне чи й взагалі таке, що асоціюється із бідністю.
Особливо прагматичний аспект переходу на зелену енергетику в Україні – це контекст геополітичний. Європейський Союз, оголосивши Зелену угоду – масштабний проєкт переходу до циркулярної економіки, з часом просто рватиме економічні зв’язки із тими, хто не поділяє таких принципів. Або ж обкладатиме їхні товари податками. Саме це і стало важливим драйвером для Китаю, Японії та Південної Кореї оголосити власні наміри декарбонізації енергетики.
Енергетична взаємопов’язаність між Україною та ЄС скорочується: обсяги транзиту газу Україною падатимуть і надалі, ЄС надаватиме пріоритет електроенергії із відновлюваних ресурсів, тож експорт української електроенергії також під загрозою. Проте ЄС розглядає Україну як пріоритетного партнера для виробництва водню з використанням електроенергії відновлюваних ресурсів. Тому розвиток відновлюваної та водневої енергетики, перехід до відповідального енергоспоживання може зміцнити зв’язок між Україною та ЄС.
Відновлювана енергетика – лише незначна частина відповідального споживання – тренду, вкрай потрібного для майбутнього. Більше про нього та його важливість написано у спеціальному виданні від Українського інституту майбутнього.
У справі відповідального енергоспоживання Україна опиниться на роздоріжжі – зміни або помри. І часу для цього рішення залишається все менше, а аргументів на користь змін – все більше.
