By 
На початку 2019 року тоді ще шоумен і зірка серіалу “Слуга народу” Володимир Зеленський запевняв, що збирається в президенти лише на один термін, щоб “змінити систему”, а потім передати країну “в руки нового покоління політиків”. Уже за рік він заявив: подумає над тим, щоб балотуватися на другий президентський термін, якщо бачитиме велику підтримку від народу.
Та схоже, що його політичні “продюсери” вже вирішили продовжити цей “серіал” про справжнє президентство Зеленського на другий сезон. Можна сказати, що короткий тизер про те, як це буде реалізовано, глядачі мали нагоду побачити на довиборах до Верховної Ради, що відбулися нещодавно.
Силач Вірастюк і безсильне виборче право
Одним із найскандальніших виявився округ №87 в Івано-Франківській області. Вибори там показали, якого розвитку подій можна очікувати, якщо перемагає не той кандидат, якого хотіла б влада.
Так, у цьому окрузі від президентської партії “Слуга народу” балотувався відомий спортсмен та силач Василь Вірастюк, однак, за попередніми результатами, там перемагав висунутий партією “За майбутнє” Олександр Шевченко – співзасновник курорту “Буковель”, наближений до олігарха Ігоря Коломойського.
Але на цьому окрузі розгорілася напружена боротьба за голоси, дійшло до звинувачень у фальсифікаціях і кадрових перестановок у виборчих комісіях. До ОВК навіть прибув десант із майже 30 депутатів від “Слуги народу”. Результати виборів на п’ятьох дільницях, де перемагав Шевченко, таки скасували, а спостерігачі заявили про зникнення майже 500 бюлетенів – це, власне, були голоси за Шевченка.
Не обійшлось і без силовиків. Громадянська мережа “Опора” звернулася до СБУ за офіційними поясненнями, яка була роль Служби і її спецпідрозділу “Альфа” у виборчому процесі…
За іронією долі, сам Шевченко на виборах 2019 року підтримував нинішнього гаранта. “Я буду молитися, щоб Зеленський виграв”, – казав він, і Бог його, мабуть, почув. Тепер же люди Зеленського фактично вибили в нього з рук перемогу на окрузі – різниця між ним і Вірастюком, за результатами опрацювання 100% протоколів, у підсумку виявилася лише приблизно 700 голосів.
Ще в березні соціологічне опитування групи “Рейтинг” показувало, що на цьому окрузі лідирує Олександр Шевченко, а за ним із невеликим відривом йде кандидат від ВО “Свобода” – Руслан Кошулинський.
Але річ зовсім не в тому, хто найкращий кандидат і хто найбільше заслуговував би представляти округ у парламенті. Це історія про те, що фінал серії про вибори в якомусь окрузі чи, можливо, навіть у країні можна “перезняти”, якщо він не подобається чинній владі. Чи вдасться їй поширити досвід 87-го округу по всій країні на наступних президентських виборах? Цілком можливо, що ці довибори до ВР були лише репетицією й напрацюванням можливих сценаріїв.
Надія на об’єднання патріотичних сил?
Та вибори у цьому окрузі Івано-Франківщини ознаменувалися ще одною подією, яка заслуговує на окрему увагу. Кандидатка в депутати від “Європейської солідарності” Маруся Звіробій-Біленька вирішила знятися з перегонів на користь кандидата від “Свободи” Руслана Кошулинського. У цьому випадку дві партії зуміли домовитися, щоб “не пропустити до Ради представників олігарха Коломойського та «зеленої» влади”.
Такої самопожертви Звіробій, щоправда, виявилося замало для перемоги Кошулинського, проте прецедент, безумовно, важливий. Чи зуміють представники патріотичних, майданних сил на наступних загальноукраїнських виборах відмовитися від взаємопоборювання й думати ширше, ніж особисті амбіції окремих політичних лідерів? Адже якщо вони внутрішніми чварами будуть дрібнити патріотичний електорат, то головними реальними кандидатами можуть виявитися представники нинішньої “зеленої” влади й відверто реваншистських проросійських сил із колишньої “Партії регіонів”.
Злитий під Аксьонова округ
Що буває, коли на виборах немає нормального вибору, яскраво засвідчило голосування у 50-му окрузі на Донеччині, де переміг Андрій Аксьонов, міський голова Добропілля, представник партії “Порядок”. Він відомий, зокрема, тим, що після початку війни утік до окупованого Криму, де отримав російський паспорт. Ба більше, у 2014 році Аксьонов організовував “референдум ДНР” у селищі Новодонецьке. В Україні він навіть перебував у розшуку. Та все це не завадило йому повернутися на батьківщину, стати міським головою, а тепер ще й бути обраним до українського парламенту.
Одразу на поверхні лежить питання: куди ж дивилася СБУ і як узагалі його допустили до участі у виборах? Також багато хто міг сприйняти перемогу Аксьонова як свідчення безнадійної “ватності” навіть тих районів Донеччини, які залишилися під владою України. Можливо, усе дещо складніше. Журналіст Денис Казанський порівняв цьогорічну ситуацію й результати виборів на тому ж 50-му окрузі у 2019 році. Тоді переміг мер Покровська Руслан Требушкін, а Аксьонов зайняв друге місце з 29%. Кандидат від “Слуги народу” – третє з результатом у 22%. У 2021-му ОПЗЖ зняла свого кандидата, чим і забезпечила Аксьонову перемогу. Але за нього однаково проголосувала майже та сама кількість виборців (мешканці Добропілля), що й у 2019. І лише через низьку явку 29% перетворилися на 65%. До слова, ЗМІ пов’язують Аксьонова з олігархом та одним зі спонсорів партії “Опозиційний блок” Ринатом Ахметовим.
Але показовим є й результат кандидата від “Слуги народу”, який кампанії фактично не вів і посів ганебне п’яте місце. Ніхто з депутатів чи авторитетних представників партії не приїхав його підтримати, попри те, що ще два роки тому політична сила Зеленського мала тут доволі високий рейтинг. Цього ж разу виглядає так, що округ вирішили просто “злити”, фактично позбавивши місцевих можливості обрати своїм представником у ВР хоча б “менше із двох зол”. Не кажучи вже про те, що на восьмому році війни ніхто не збирається серйозно працювати з цим регіоном, частково окупованим з одного боку і виснаженим близькістю з фронтом з іншого, і з його мешканцями, які без відповідальної позиції центральної влади вкотре залишаються відданими на поталу російським впливам.
