By 
У нинішнього українського керівництва культурна сфера не в пріоритеті, а це означає, що їй може загрожувати експансія російського продукту, зокрема – у книжковій галузі.
Книгарня “Є” чи “Немає”?
Цього тижня українська мережа книгарень “Є” розбила серце багатьом своїм постійним клієнтам та просто прихильникам української книги, які поважали книгарню за її україноцентричну позицію – досі україномовні книги становили 90% її асортименту, а книги російською скромно стояли на поличках “Література іноземними мовами”. Тепер же книгарня виступила із заявою, в якій анонсувала збільшення кількості російських книжок. Пояснюється все це складною ситуацією на українському книжковому ринку, мовляв, продавати російськомовний чи російський продукт вигідніше.
Як йдеться у заяві книгарні, 50-70% обороту великих книготорговельних структур становить російська книга (як імпортована, так і видана в Україні). Основною причиною просування російської книги у роздрібній торгівлі є привабливі умови: більша маржа та менша собівартість (менша вартість авторських прав та перекладу на один примірник). Ще один пункт, який особливо “тішить”, це те, що “російський книжковий бізнес завжди може розраховувати на підтримку власної держави у просуванні свого продукту в Україні”.
У книгарні “Є” заявили, що змушені враховувати ці обставити у плануванні своєї подальшої роботи, хоч їм це і не подобається, але “виправити таке становище може лише дієва державна політика”.
Це вже не перший скандал із продажем російських книг в Україні, але ситуація з книгарнею “Є” особлива тим, що ця мережа впродовж років будувала свій імідж на підтримці саме україномовної книги. І йдеться не лише про продаж книжок, а й про проведення презентацій та інших культурних подій. І робила вона це ще 2007 року. Тому її цільова аудиторія так боляче сприймає можливу зміну курсу. Навіть якщо відсоток російських книг в її асортименті сильно не збільшиться, серйозного удару по репутації вже завдано.
Ще більшої гіркоти цій ситуації додає той факт, що сама книгарня “Є” торік дорікала своєму конкуренту – книжковому супермаркету “Yakaboo” – за те, що він продає книги російського видавництва “Альпина Паблишинг”. Зараз продукцію цього видавництва можна придбати і на сайті книгарні “Є”…
Криза книжкового ринку
Про що з книгарнею “Є” не посперечаєшся – то це про плачевний стан українського книговидання. Цьогорічна криза відчутно вдарила по цій галузі, особливо – по невеликих видавництвах і книгарнях. Падіння тиражів становить майже 80%, порівнюючи з аналогічним періодом минулого року, а офлайн-книгарні не вийшли навіть на 50% того продажу, що був торік. Так, дещо зріс попит на електронні книжки, люди почали більше купляти через інтернет, але цього однаково недостатньо, щоб перекривати втрати. Усе це виливається у проблеми з виплатами зарплат, необхідність скорочення штатів тощо.
Верховна Рада ухвалила закон №3377, що передбачає підтримку книговидання на суму 150 млн грн. Ці кошти надаватимуться видавництвам у вигляді грантів через Інститут книги. Однак у середовищі видавців такі заходи сприймають швидше як реанімацію хворого, але не лікування задавленої хвороби. Річ у тім, що в Україні впродовж усіх років незалежності не було системного підходу до розвитку книговидання і підтримки української книги. А про таку підтримку справді треба говорити, адже, крім проблем, спричинених економічною кризою, українській книзі доводилось відвойовувати своє місце на ринку у російської.
Так, в останні роки значно зросла частка виданих україномовних книг (за даними Книжкової палати, у 2019 році наклади книжок українською майже вдесятеро перевищили наклади видань російською), і це не може не тішити, однак варто враховувати, що приблизно 60% книг у цій статистиці – це підручники. А от щодо різножанрової літератури українських авторів і перекладів іноземних книг, то тріумфувати ще, на жаль, зарано.
У 2016 році в Україні запровадили ліцензування для імпортованих російських книг. Тобто для ввезення кожної конкретної книги і конкретної кількості примірників треба отримати відповідний дозвіл. Такі бюрократичні перепони справді суттєво ускладнили завезення книг з Росії, тому їх поменшало. Та водночас розвинулося піратство і підпільний друк російських книжок уже в Україні. Саме тому видавці б’ють на сполох і вимагають від влади втрутитися у ситуацію.
Наразі цей рік ризикує стати найгіршим у сфері книговидання за всю історію української незалежності. Станом на 31 серпня в Україні видано всього 5,5 млн примірників, а це 0,1-0,2 книги на душу населення. Багато це чи мало? Наприклад, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін апелює до показника, визначеного країнами ЄС. Це так званий деградаційний поріг: якщо видається менше, ніж 2,5 книги на одного мешканця країни, то можна говорити про занепад культури. Україна, однак, ніколи не доходила навіть до показника 2 книги на одного мешканця.
Культурні тренди-2021
Президент Володимир Зеленський нещодавно на книжковій толоці у Запоріжжі купив книгу московського видавництва, хоча поряд лежали й українські видання. Звісно, навряд чи тут варто говорити про якісь конспірологічні теорії і зв’язок з іншими подіями на багатостраждальному книжковому ринку України. Але черговий і такий “щирий” ляп глави держави вкотре продемонстрував тренди в культурній політиці нинішньої влади, які, на жаль, можна охарактеризувати фразою “какая разница”.
І в таких умовах підтримка української видавничої справи навряд чи опиниться серед пріоритетів, а зміна маркетингової стратегії книгарні “Є” має шанси стати не найсумнішою новиною цього сезону.
Ще одна прикра звістка – скасування обов’язкового ЗНО з української літератури.Український центр оцінювання якості освіти у 2021 році впровадить окремий тест ЗНО з української мови, який можна буде складати замість теперішнього, який включає також і питання з української літератури. Очевидно, форма і подача української літератури у шкільній програмі – це ще може бути питанням для дискусії, але хіба доцільно повністю нівелювати знання літератури для вступників? Що далі – відмова від обов’язкового ЗНО з історії України?
Водночас влада врізає і без того мізерне фінансування найважливіших гуманітарних програм. Про це свідчить проєкт держбюджету на 2021 рік. Наприклад, державна підтримка кінематографу скорочується на 155 млн грн, і це при тому, що галузь українського кіно, яка в останні роки тільки-но починала набирати обертів, дуже постраждала через закриття кінотеатрів на карантин.
Ще одна тема для роздумів – скорочення видатків на політику національної пам’яті. Фінансування там урізають більш як удвічі – з 97 до 44 млн грн.
