By 
В Україні відбувається чимало літературних фестивалів, ярмарків та толок.Українські книговидавці потрохи оговтуються від кризи, яка виникла через епідемію коронавірусу, а читачі -від браку спілкування із авторами.Але чи є Україна читаючою країною?
Якщо не торкатись державної політики щодо підтримки українського книговидавця та скромного поповнення бібліотечних фондів, то загалом ситуація із популяризацією літератури виглядає непогано. На відміну від держави, влада на місцях проблемою переймається. Одна літературна подія змінює іншу: «Книжковий Арсенал» у Києві, «Форум військової літератури» у Львові, «Зелена хвиля» у Одесі, «Book Space» у Дніпрі, традиційний Львівський «Форум видавців».
Україною проходить серія книжкових толок, започаткованих колишньою директоркою книгарні «Книжковий дворик», нині покійною Любою Хомчак. Вона організувала книжковий фестиваль у місті Миколаїв Львівської області та за допомогою автобусних турів, у які відправлялась разом із письменниками, розповсюдила цей захід по багатьох містах України.
Проведення літературних фестивалів є корисним для іміджу міст, де вони проводяться, і, безумовно, ці події піднімають культурний рівень місцевих жителів.
Що не кажіть, а в Україні почала з’являтись мода на літературу та мистецтво. Про це свідчить навіть той факт, що літературні події включають у програми музичних фестивалів. Цьогоріч літературний кластер був на фестивалі «Княжий», який проходив у Володимирі-Волинському.
Літературні події стають модними і, можливо, це призведе до моди на читання книжок. Наразі ж, попри насиченість літературними подіями, так не є, і книжки, на жаль, читає невеликий відсоток населення.
Львівський «Форуму видавців», який давно став популярним дійством, традиційно збирає велику кількість поціновувачів книги. Його щорічно відвідує близько 50 тисяч людей. Здається, що це багато, але якщо згадати, що у Львові проживає більше як 700 тисяч, то кількість відвідувачів вже не виглядає такою вражаючою. До того ж на форум з’їжджаються зі всієї країни, і ще не відомо, кого на форумі більше – львів’ян чи гостей міста.
У Дніпрі, який є майже мільйонником, форум відвідало трохи більше 20 тисяч людей, у Одесі більше, ніж десять тисяч. Щоправда Одеський фестиваль все ще триває. Із 7 вересня розпочинається його друга хвиля, що потриває до 12 жовтня, тож кількість відвідувачів має шанси збільшитись.
На презентаціях книжок зали заповнюються прямо-пропорційно до відомості автора. Причому деякі люди приходять лише, щоб сфотографуватись із відомою особою і навіть не залишаються на сам захід.
Спостерігається ще одна цікава тенденція. На Західній Україні презентація патріотичних книг, книг з історії України, ветеранської літератури не викликає такої великої зацікавленості, як би хотілося. Якщо не брати до уваги львівський «Форум видавців», який є модним заходом, то у залах в кращому випадку збирається півтора десятки людей. Чим далі на схід, тим більша аудиторія. У Дніпрі, Харкові, Запоріжжі збираються повні зали, люди стоять у коридорах. Можливо, це через те, що в жителів західних регіонів не виникає проблем з ідентичністю, а більшість мешканців є патріотами або ж показово декларують свою патріотичність. Для східняків, які бажають жити в Україні, а не у Росії, та мешкають неподалік від зони бойових дій, питання ідентичності, патріотизму, знання історії тощо є зараз необхідністю, запорукою виживання.
В той же час на сході все ще краще продається російськомовна література, а на заході продати на ярмарку книгу російською мовою практично неможливо. Видавцю ще й зауваження за мову окупанта зроблять.
Якщо вдало вибрати локацію літературної події, то на неї потрапляють навіть випадкові люди, які не планували її відвідати. Буває, що ці люди виявляються здивованими, що в Україні випускається така кількість книжок, що існує десь сотня видавництв та тисячі авторів. В уяві випадкових людей, які жодним чином не є дотичними до книговидавництва та не є активними читачами, кількість письменників зводиться до десятка сучасних розрекламованих українських і закордонних авторів, за книгами яких зняли фільми, та ще письменників, книги яких друкувались у радянські часи.
Буває, що такі люди купують книгу за принципом сліпого вибору, не знаючи нічого ні про автора, ні про жанр, ні про зміст. Це не є погано, тому що така людина має шанс перейти з розряду не читаючих у розряд книголюбів. Вона, можливо, зробила б це раніше, але їй ніхто не повідомив, що книги – це цікаво.
На кожній літературній події обов’язково знайдеться кілька десятків людей, які підходять до кожної розкладки, передивляються всі книги і потім заявляють: «Я взагалі-то не люблю читати». Виникає запитання, чому ж тоді підходите, гортаєте книжки? Можливо, слова «не люблю» треба замінити на «не пробував»? І якщо цікавість до книжок чи хоча б до яскравих обкладинок є, то, можливо, згодом з’явиться і цікавість до змісту?
Статистика говорить, що того року не тільки на заході країни, а й загалом в Україні вперше краще продаються україномовні книги.
Динаміка позитивна і надія «виховати» в українців любов до читання є. Саме виховати, бо любов до книг треба плекати. «Львівський форум» один з яскравих прикладів, місто Миколаїв Львівської області – другий. Зі спілкування з авторами, які привозять свої книги на згадані вище «Книжкові толоки», відомо, що обсяг книг, проданих у невеличкому Миколаєві, у рази перевершує кількість книг, проданих на «Книжкових толоках» у набагато більших обласних та районних центрах. Це, безумовно, є заслугою ентузіастки Любові Хомчак, яка багато років прищеплювала миколаївчанам любов до літератури.
Що ж купує читач? Беззаперечно, переважає дитяча література. Це не може не тішити, оскільки дитина, яка полюбить книги у дитинстві, буде читати їх і у зрілому віці. Далі йдуть книги на історичну тематику. Людям важливо розібратись, хто вони, яка історія є справжньою, а яка нав’язаною, спотвореною. Це дає надію, що колись у майбутньому кількість читаючих українців переважить кількість не читаючих, і з літературних подій нарешті зникнуть люди, які приходять туди лише для того, щоб із почуттям власної гідності сказати: «Єдиною книгою, потрібною до прочитання, є Біблія!»
