By 
Львів перед виборами оновлюється, зокрема відкриваються нові мистецькі простори – чинна влада й ті, хто на неї претендують, не оминають питання культури. Хоча здебільшого в програмах кандидатів на посаду міського голови Львова домінують інші питання – від транспорту та соціального захисту до природи й охорони здоров’я.
Найповніше “вдарити” проєктами у світ культури спробував чинний міський голова Андрій Садовий. Проголосивши на початку року велику програму “Фокус на культуру”, міська влада пообіцяла приділяти питанню культури більше уваги. Звичайно, якщо порівняти Львів із іншими містами країни, то тут й так діє багато культурних ініціатив та інституцій.
Наприклад, Інститут стратегії культури, створений у рамках Стратегії розвитку культури Львова, зараз активно працює над формуванням міського фонду культури, а також над іншими проєктами. Серед них, зокрема, “Музей міста”, що запрацював у підземеллі Ратуші та ще має створити власні виставки і проєкти. Окрім того, незабаром на вулиці Стефаника відкриється “Львівський муніципальний мистецький центр”, що стане міською галерею, діяльність якої не треба буде погоджувати ні з обласною владою, ні з міністерствами. Перша виставка в центрі відбудеться ще цьогоріч.Уже ведуться роботи зі створення музею та мистецького простору на вулиці Князя Романа в приміщеннях “Львівського радіо”. Дозвіл на початок будівельних робіт отримали креативний простір “Лем стейшн” на вулиці Сахарова та центр сучасного мистецтва “Фабрика повидла” у районі Підзамче. Якщо вдасться реалізувати культурний проєкт на площі Ринок, 42, то Львів стане справжнім центром культури, можливо, найактивнішим після столиці з усіма її ресурсами та можливостями.
Але цей текст – не похвала і не критика міських чи приватних ініціатив, а радше заклик до розширення фокусу від культури до нового мистецтва.
Ганс Ульріх Обріст, художній керівник лондонської галереї Serpentine Galleries, твердить, що мистецтво завжди формується навколишнім світом, і оскільки технології розвиваються стрімкими темпами, їхній вплив на культуру й далі міцніє. Нещодавно куратори галереї “Серпентайн”, що зосереджується на технологічному мистецтві, створили маніфест-доповідь “Майбутні екосистеми мистецтва”, що пропонує новаторський цілісний аналіз того, як через взаємодію із передовими технологіями світ мистецтва безповоротно трансформується.
Цей проєкт має форму щорічного стратегічного брифінгу для практиків та організацій, зацікавлених у розвитку майбутніх мистецьких екосистем. Наприклад, тут хочуть з’ясувати, як буде виглядати інституція мистецтва й культури, у якої не буде фізичного простору; як культурні інституції можуть взаємодіяти із технічними індустріями та як виглядатиме центр культури, мистецтва й технології в майбутньому.
Мистецтво завжди було на межі технологічних інновацій. Доволі складно було розділити науку й технічні винаходити та художню практику. Один із найяскравіших юнацьких спогадів Леонардо да Вінчі був про те, як флорентійські художники спаювали за допомогою гігантських скляних лінз мідні листи, якими було обшито величезну сферу на куполі собору Санта-Марія-дель-Фйоре. Художник минулого – це також технолог і експериментатор, а не лише творець прекрасного, як твердила естетична теорія XIX ст.
У 1960-х роках колектив Experiments in Arts and Technology, яким керував Біллі Клювер, об’єднав інженерів Bell Lab та художників, а Artist Placement Group прилаштовувала художників у промисловості чи державних установах. Сьогодні нас можуть надихнути ці ініціативи, а також ідея мистецтва, яке виходить за межі музеїв та мігрує в суспільство. Цікавим є не тільки те, як нові технології та мистецтво можуть впливати одне на одного, але й те, що можуть відкритись нові стосунки між технікою та естетикою.
Про глибокі зв’язки між наукою та мистецтвом говорив покійний Хайнц фон Ферстер, творець кібернетичного руху 1940-х років. Він завжди сприймав мистецтво та науку як допоміжні галузі, а також вважав, що вчений певним чином також є художником. Коли науковці пізнають щось нове й описують це, їм доводиться художньо і творчо працювати над передачею результатів своїх досліджень іншим.
Мій колега астроном твердить, що наявність великої кількості інформації в сучасному світі не обов’язково означає майбутній прорив у знаннях, себто масив даних про світ – це ще не розуміння світу. Для того, щоби з’явилося знання, треба зупинятися, заглиблюватися, мислити, а не лише бігти за все новими й новими відкриттями. Так само й у мистецтві – потрібно не лише продукувати численні проєкти, але й практикувати те, що Ганс Ульріх Обріст називає “повільним плануванням”, тобто не робити поодинокі заходи, а розтягувати їх на роки. Цей підхід сприятиме переорієнтації галузі мистецтва за допомогою проєктів, що взаємодіятимуть із технологіями. Для чого? Бо митці і куратори зацікавлені в тому, щоб поставити під сумнів принципи, що визначають побудову технологій. Наприклад, наголос на тілі на противагу духу, домінування світського проти духовного. Багато митців хочуть вийти за межі цих бінарностей і вивчати взаємодію живого та неживого, видимого і уявного. Дуже важливо вийти за рамки наявних розрізнень і працювати на стику технологій та духовності.
Обріст також каже, що його як куратора більше цікавить доповнена реальність (augmented reality), ніж віртуальна (virtual reality), оскільки вона дозволяє вільно орієнтуватися та взаємодіяти з аудиторією. Натомість віртуальна реальність може ізолювати людину, надмірно занурюючи її в технологічне уявне. Можлива також “змішана реальність”, яка поєднуватиме елементи віртуальної та доповненої і створюватиме цікавий досвід, який не буде ізолювати нас один від одного і дозволить творити реальність разом.
Одним з актуальних напрямів технологічного мистецтва є вивчення взаємодії живого й уявного та створення аватарів. Наприклад, аватар Обріста – це нейронна мережа, яка навчається на основі його архіву з 4 тис. інтерв’ю. Інші художники теж будують аватари. Це цікаво, оскільки викликає багато питань, зокрема про наше буття-екзистенцію, а також про взаємодію та спілкування між аватарами. Уявіть собі, що можна вести публічну розмову між Садовим і Павлівим через персональних аватарів!
Художники можуть допомогти використовувати технології так, щоб вони створювали спільність, взаємодію, а не ізоляцію. І варто це пам’ятати, відкриваючи наступний простір культури у Львові, бо не простори творять культуру, а люди, які в них зможуть працювати і фантазувати.
