By 
Наша воєнна дійсність підштовхує нас до психозів, загрожує нам синдромами, затуманює перспективу. Щоб зменшити ризик виникнення негативних наслідків, варто іноді виходити із замкнутого кола підрахунків убитих ворогів, спаленої воєнної техніки, збитих “шахедів”, зруйнованих ними об’єктів критичної інфраструктури чи годин увімкнення світла в наших помешканнях. Іноді цікавитися треба тим, що турбує людей у світі — не лендліз для України, не антиросійські санкції і навіть не футбольні чемпіонати, а те, до чого все це йде, тобто яке майбутнє чекає на людство загалом. І на нас зокрема, адже нам у цьому світі доведеться жити, коли війна закінчиться.
Загалом, як твердять різні дослідження, людство нічого доброго не чекає від майбутнього: руйнівні кліматичні зміни, прірва між бідними й багатими, нова “мандрівка народів”, світова війна за ресурси, включно із застосуванням ядерної зброї — такі його найпоширеніші варіанти. Британський космолог і астроном Мартін Різ прогнозує, що наша цивілізація має шанси 50 на 50, аби проіснувати до 2100 року.
Однак, як кажуть, “надія помирає останньою”. Тому людям цікаво знати, які ідеї щодо порятунку мають ті, хто ухвалює рішення. Ідей є чимало.
На сторінках Matrix ми вже говорили і про ймовірні наслідки деглобалізації та краху вільного ринку, і про теоретичні перспективи епохи посткапіталізму, яка йде на заміну неолібералізмові, і про загрозу технофеодалізму, що твориться внаслідок масової залежності користувачів від сучасних технологій. А що там ще?
Щоб про це дізнатися, варто поцікавитись, про що говорять і чим переймаються візіонери світового рівня, яким не байдуже на майбутнє людства, нашої планети, Всесвіту. Наприклад, Ілон Маск. І не тому, що він серед них найрозумніший чи найвпливовіший, а радше через те, що для середньостатистичного землянина він є приблизно тим самим, чим Олексій Арестович для пересічного українця. Нещодавно на своїй сторінці у твіттері він прорекламував одну книжку такими словами: “Варто прочитати. Це пасує до моєї філософії”. Ішлося про цьогорічне видання What We Owe the Future Вільяма Макаскілла, одного з головних ідеологів “лонгтермізму”.
Цей термін, що українською перекладають як “довгостроковість”, означає новий моральний світогляд, що його впродовж останніх двох десятиліть розробляє невелика група теоретиків, яка здебільшого базується в Оксфорді і Єльському університеті. Лонгтермізм підкреслює те, як наші дії впливають на дуже тривале майбутнє всесвіту. Грубо кажучи, ідеться про відповідальність сьогоднішнього людства перед багатьма-багатьма майбутніми поколіннями наших нащадків, які житимуть через багато тисяч років не тільки на Землі.
Зрозуміло, що майбутнім людства займаються окремі візіонери, бо саме людство своє майбутнє здебільшого визначає в категоріях “коли піднімуть зарплату чи знизять ціни”, “коли скоротять робочий тиждень і продовжать оплачувану відпустку”, “коли на ринку з’явиться нова марка автомобіля чи улюблена команда нарешті виграє чемпіонат”. Ну, десь так.
А от лонгтермізм переймається “екзистенційними ризиками”, які можуть виникнути внаслідок невикористання потенціалу людської цивілізації для майбутніх поколінь. На думку лонгтермістів, уже зараз потрібно зробити все можливе, аби далекі й теоретичні майбутні нащадки землян жили щасливо й радісно. Думка непогана, але оце “все можливе” насторожує критиків лонгтермізму. Вони твердять, що прихильники цієї футурологічної ідеї готові пожертвувати життями мільйонів сучасних людей заради блага ще не народжених. Якими саме мільйонами життів? Тут нічого нового: люди з бідних регіонів світу мають для майбутнього менший потенціал, ніж мешканці багатих країн; а типи, які марнують життя на алкоголь і розваги, є менш вартісними, ніж ті, хто працює над вдосконаленням світу й себе.
З лонгтермістським баченням методів вдосконалення людини багато хто з нас теж би не погодився. Тут вони є прихильниками трансгуманізму: диджиталізація людської свідомості і вмонтовування її в роботизоване тіло, щоб побороти старіння організмів і суспільств загалом. А ще обстоюють “тотальний утилітаризм”, тобто оцінювання людей і речей, подій і явищ із погляду їхньої користі для досягнення вищої мети. Одним із завдань лонгтермізму є підтримка розвиткутехнологійзадля реінжинірингу людських тіл і мізків для створення вищої раси — постлюдей. Саме такі “люди” колонізуватимуть космос і осягатимуть безсмертя.
Звучить так, наче це чергова фантазія — нею воно і є. Але ця фантазія групи візіонерів набирає небезпечних рис, коли її беруть на озброєння політики, урядовці й інші впливові кола, до яких належить й Ілон Маск. Лонгтермізм є однією з головних цілей так званого руху ефективного альтруїзму, заснованого у 2011 році. На сьогодні пов’язані з ним структури отримали 46 млрд доларів дотацій для фінансування їхньої діяльності.
А тепер повернімося до нашої війни. З погляду лонгтермістів — а таких, кажуть, уже є чимало в американських елітах — страждання українців і руйнування України не є чимось особливо важливим із перспективи майбутнього. Інша річ — загроза використання Росією ядерної зброї. Це могло б створити “екзистенційний ризик” для людства і його потенціалу. Тому українські військові не дістають частини бажаного озброєння навіть за лендлізом, тому колективний Захід не підтримає деокупації Криму тощо. Це неприємні усвідомлення, але необхідні, щоб розуміти, на що можемо сподіватися, щоб потім не переживати стрес від розчарування чи й “зради”.
Ми не можемо тверезо дивитися в майбутнє, поки не закінчиться війна (принаймні її гаряча фаза). На цей період “віра в ЗСУ” багатьом із нас замінила віру в Бога. Але проблема в тому, що ЗСУ можуть нас врятувати тільки від “орків”, а от від такого типу прожектів, як лонгтермізм,нас врятує тільки Бог. Принаймні тих, хто в нього вірить.
