Досить копіювати совіцькі наративи

22 червня пропагандисти в Кремлі традиційно відзначають чергову річницю нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, називаючи ті події початком “Великої вітчизняної війни”. Частина українського суспільства вже встигла призабути про таке означення для Другої світової, проте є інша частина, яка теперішню війну проти Росії називає “Великою вітчизняною”. Власне, як є такі в самій Росії. Проте не варто калькувати совіцькі штампи, якщо є власні й куди доречніші зразки.

Традиційно в Росії воліють відзначати саме цю дату одразу із кількох причин. По-перше, щоб не згадувати про те, що СРСР відповідальний за розв’язання Другої світової точно так само, як Третій Райх, адже Гітлер і Сталін розділили сфери впливу за угодою, відомою як пакт “Молотова — Ріббентропа”. Тож Росія робить усе можливе, щоб затьмарити інформацію про загарбницьку російську натуру, натомість створити для совка образ “героїчної жертви-переможниці”. По-друге, щоб відокремитися від решти світу і вдавати, що не світ переміг нацизм і фашизм у цій війні, а Союз впорався із ними самотужки. Якщо точніше, то начебто це зробила лише Росія, як неодноразово намагався підкреслити Путін. Усе це робиться для того, щоб применшити роль не тільки інших країн світу (сумнівно, що Союзміг би добитися хоч чогось бодай на своїй території, якби не американський лендліз, що вже говорити про доходження до Берліна), а й інших республік СРСР. По-третє, щоб просувати свій пропагандистський наратив про “Велику вітчизняну”. Щоб знову прирівнювати ту війну й теперішній свій напад на Україну, який Кремль сором’язливо називає “спеціальною воєнною операцією”.

Насправді для Росії прирівняння теперішньої війни до тодішньої не має сенсу, адже війна, яку вона провадить зараз, є загарбницькою, натомість війна СРСР проти Третього Райху була оборонною. Проте кремлівська пропаганда якраз намагається зобразити російський напад як самооборону, будуючи чергові карколомні конструкції у сфері ментальної еквілібристики, щоб виправдати окупацію Криму та частини Донецької та Луганської областей у 2014-му та повномасштабне вторгнення у 2022-му. Йдеться начебто про захист російськомовних в Україні, що дуже нагадує схожі сценарії Третього Райху під час окупації Чехословаччини. 

Для українців називання сучасної війни проти Росії “Великою вітчизняною” начебто могло б мати сенс. Проте насправді це цілком нерозумна калька, яка страшенно ріже вуха. Це наче спроба якогось синкретизму, щоб поєднати старе й нове, створити місток до совка і старих свят, замість того щоб розірвати цей зв’язок раз і назавше, відрікшися від огидних сторінок “победобесия”, які Москва десятиліттями нав’язувала своєю пропагандою. Ця адаптація совіцького агітпропу наче свідчить про брак фантазії чи елементарної пам’яті. Уже краще це наректи новими визвольними змаганнями, ще однією війною за незалежність, ніж вдаватися до недоречного совіцького пафосу. Згадки про “Велику вітчизняну” в сучасному контексті ніби натякають на те, що живемо не в незалежній Україні, а в УРСР 2.0 чи нехай навіть 3.0, але від оновлення версії легше не стає, бо совок залишається совком. А із совіцькою ментальністю немає чого робити в ЄС. Але Вітчизна в нас і в них різна. Себто вони претендують і на наші території, Україна ж хоче, аби Росія просто врешті дала їй спокій і не втручалася в її справи. 

Ця війна потрохи витравлює з пам’яті українців наративи Другої світової, точніше нав’язані совіцькою пропагандою шаблони. І це відбувається одразу із кількох причин. По-перше, через очевидне переосмислення всього того, що пропагувалося та постулювалося із Москви. По-друге, через те, що ця війна ближча і зрозуміліша, тож майже всі українці та українки відчувають її вплив на власне життя, це свіжа рана, яка загоїться невідомо коли.

Як вдалося змінити пам’ятну дату про закінчення війни із пафосного совіцького Дня Перемоги 9 травня на День пам’яті та примирення 8 травня, так само слід відкинути й совіцькі формулювання та совіцьку ментальність. Якщо нам справді йдеться про незалежність, Вітчизну та самоповагу. Тим паче, що День Перемоги в Україні буде свій, і він ще попереду. А до того потрібно підтримувати ЗСУ, щоб перемога настала швидше й захисники та захисниці України скоріше повернулись із фронту додому.