Нормальний світ нормальних людей

27 листопада 2023 року Лев Манович, американський дослідник медіа і професор-хуліган, опублікував на своїй фейсбук-сторінці розпачливу тираду, що містила роздуми й звинувачення. Зокрема, він написав таке: “Я гадаю, що сьогодні «культурна індустрія» — це значно кращий світ, ніж багато академічних і мистецьких світів. Останні часто керуються ідеологами — ідеалами культурних еліт (людей із дипломами та докторами наук), які вони хочуть нав’язати нам усім. Не питати, чого ми хочемо, а говорити нам, як ми повинні думати”.

Це було трохи несподівано, оскільки Манович, який народився в радянській єврейській родині (син фронтовика, доктора медичних наук) в 1960 році й виїхав зі СРСР у 1981 році, ніколи не належав до класу пролетарів чи представників світу культурної індустрії (це все, що пов’язано із культурним комерційним виробництвом: від видавництва книжок до створення комп’ютерних ігор). Навпаки, у США Лев Манович вивчав психологію та комп’ютерні технології, а в 1993 році здобув докторський ступінь із візуальних і культурологічних студій Рочестерського університету. Він є автором хмари статей і книжок, які використовуються у викладанні медіамистецтва, візуальної та комп’ютерної культури. Викладає в різних університетах і має статус професора, але раптом заговорив про те, що академічний світ (частиною якого він є) керується ідеалами культурних еліт із дипломами, які нав’язують людям свою картину світу.

Його текст місцями нагадав тези соціалістів першої половини XX ст.: “Але ж професіонали культурної індустрії (дизайнери, архітектори, режисери…) створюють продукти для мільярдів людей. І ці мільярди нормальних людей будуть платити за хороші послуги, інформацію, інструменти, інфраструктуру, розваги, «історії», «досвіди»… За дизайн досвіду, графічний дизайн, дизайн інтерфейсу, фільми, серіали, музичні кліпи, романи, комікси тощо”.

Тут шановний професор уже зазвучав як народник, як соціаліст — борець за права дизайнерів і мас. Він каже, що люди (у нього є це чудове визначення “нормальних людей”) не хочуть платити за“порожні ліві ідеології”, що вони не будуть платити за американську політику ідентичності, яка зводить людську складність і різноманітність до необхідних і спрощених категорій (тут натяк на ЛГБТК-активізм). Вони не хочуть платити за безглузді заяви про “соціальне благо” (це можна було б назвати ідеологією держави загального достатку), за лицемірну критику “глобального капіталізму”, який є причиною конфлікту між євреями та арабами (це вже я додав). Себто, з одного боку, Манович обстоює інтереси пролетарів від культури (культурні індустрії) і каже, що вони справжні, бо обслуговують мільярди простих людей, яким начхати на усілякі там вигадки професорів на кшталт Чомського чи Жижека. З іншого боку, натякає, що академічна критика глобального капіталізму є нещирою, бо система не змінюється, а лише поглиблює протистояння, і тут він починає звучати як соціаліст.

Манович намагається нас переконати, що “реальний світ” (себто регульований ринком, а не державними інститутами, а це вже неоліберальна теза, яку повторюють, мов мантру, усі експлуататори) вебдизайну, архітектури, вебсайтів, фільмів Netflix, корейських драматичних серіалів, попмузики, коміксів тощо є “здоровим”. Дивна “здоровість” цього світу полягає в тому, що він робить продукт і намагається його продати “нормальним людям”, які заповнюють на вихідних якийсь великий ТРЦ. Манович каже, що цей “нормальний” світ комп’ютерних ігор і цифрового дизайну “може бути чудовим або менш чудовим”, але він відчувається нормальним — ви можете там вільно дихати! Я не думаю, що професор не знає всіх представників критичної теорії (на кшталт Адорно чи Маркузе) чи не читав Ортеги-і-Гассета (з його критикою мас), Бодріяра чи Беньяміна та хмари інших академіків, яких він називає ідеологами з дипломами. Це, власне, ті люди, які показали, що популярна чи масова культура, яка видається “нормальною”, усе ж має на меті нас поневолити, обдурити та експлуатувати. Чого лише варті численні дослідження реклами, у яких семіотичний аналіз показує, як нам продають те, чого ми не потребуємо, як нас “ліпить” культурна індустрія, перетворюючи на пасивних споживачів. Нормальні люди — це невільні люди, залежні, а метою освіти завжди було звільнення через знання, наближення до правди — себто перетворення з нормальної людини на ненормальну.

Але Манович ніби забув це все і продовжує: “Так, багато продуктів культурної індустрії, як-от фільми та серіали, мають справу з усіма ключовими соціальними та політичними питаннями, як-от гендер і дискримінація, але це не єдине, що вони роблять. Вони звертаються до повного спектра людського життя, людського досвіду та історії. Це не лише про «дискримінацію» та «владу», а і про любов, надію, дружбу, підтримку, уяву тощо”. Тут його аргументи стають зрозумілішими: він ніби каже, що ліволіберальні ідеологи з дипломами у західних університетах “задовбали” його постійними лякалками про капіталізм, що продукує нерівність і несправедливо розподілену владу. Що все, що ця критика породжує в західній академії, — це боротьба за рівність за статтю та протести на підтримку палестинців, хай які вони утопічні. Що ці пустопорожні розмови, як-от у Чомського чи Габермаса, не помічають нормального світу “нормальних людей”, де теж панує любов, надія та дружба.

Професор каже нам: якщо ми хочемо відчути “справжню культуру сьогодні”, то не треба йти в оперу чи галерею, треба звернути увагу на культурну індустрію. Він заохочує: “Дивіться серіали й фільми, читайте романи й комікси, слухайте попмузику, їжте в цікавих, але недорогих ресторанах (вони зараз є скрізь), відвідуйте круті кав’ярні, подорожуйте… і користуйтеся соціальними мережами”. Словом, займайтеся тим, що робить із вас “нормальних людей”, не перетворюйтеся на ненормальних, отих ботанів з освітою. Чому? Ну бо ліві не контролюють соціальні медіа (їх контролюють капіталісти, які працюють лише заради наживи). Звичайно, який лівий міг би купити твіттер за мільярди та перетворити цю соціальну мережу на розплідник антисемітизму, нацистів, плоскоземельників та усіляких там трампістів? Це міг зробити лише візійник-капіталіст Маск, який любить Путіна та мріє про подорожі на Марс. Звичайно, навіщо працювати над цією планетою, ми й так її знищимо — цього ж прагнуть “нормальні люди”. Професор Манович теж говорить так, як Маск, він любить роботів і штучний інтелект та вважає, що алгоритми можуть мати “упередження”, але вони набагато об’єктивніші та демократичніші, ніж освічені культурні еліти. Він застерігає: якщо ви хочете піддаватися ідеологічним фантазіям академіків, арткураторів, менеджерів і грантодавців, то можете ходити на всілякі художні бієнале, читати артжурнали або відвідувати заходи на кшталт Ars Electronica, де сам Манович був у журі цього року. Якщо ні, то розважайте себе аж до смерті!